Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
Часть вторая продолжает «уже полюбившийся сериал» в части жизнеописания будней курсанта авиационного училища … Вдумчивого читателя (или слушателя так будет вернее в моем конкретном случае) ждут очередные «залеты бойцов», конфликты в казармах и «описание дубовости» комсостава...
Сам же ГГ (несмотря на весь свой опыт) по прежнему переодически лажает (тупит и буксует) и попадается в примитивнейшие ловушки. И хотя совершенно обратный
подробнее ...
пример (по типу магического всезнайки или суперспеца) был бы еще хуже — но все же порой так и хочется прибавить герою +100 очков к сообразительности))
В остальном же все идет без особых геройств и весьма планово (если не считать очередной интриги в финале книги, как впрочем было и в финале части первой)). Но все же помимо чисто технических нюансов службы (весьма непростой кстати...) и «ожидания экшена» (что порой весьма неоправданно) — большая часть (как я уже говорил) просто отдана простому пересказу «жита и быта» бесправного существа именуемого «курсант»))
Не знаю кому как — но мне данная книга (в формате аудио) дико «зашла»)) Так что если читать только ради чтения (т.е не спеша и не пролистывая страницы), то и Вам (я надеюсь) она так же придется «ко двору»))
перешкоджали ні різниця в становищі, ні воля батьків. Цього шлюбу сер Томас бажав іще раніше, ніж отримав підстави на нього сподіватися. Зневірившись у стосунках, основаних на шанолюбстві та вигоді, він чимдалі більше цінував чистоту безкорисливих переконань і благородство помислів і, над усе бажаючи поєднати нерозривними узами все, що лишилося від його сімейного благополуччя, втішався думкою, що молоді люди зможуть зцілити одне одного від розчарування, яке спіткало кожного з них; і радісна згода, якою він зустрів прохання Едмунда, і розуміння того, яке це щастя — мати Фанні за доньку, навдивовижу різнилися від тих його почуттів, з якими він колись обговорював приїзд бідної дівчинки до Менсфілду; так плин часу завжди спричиняє разючу відмінність між планами і подальшими рішеннями смертних — їм на повчання та на втіху ближнім.
Фанні була саме такою донькою, якої він міг бажати. Його милосердя й доброта зростили для нього найбільшу радість у житті. Щедроти його було стократ винагороджено, як на те й заслуговували його великодушні наміри. Він міг би зробити її дитинство щасливішим, проте з хибних міркувань ставився до неї надто суворо і таким чином позбавив себе її дитячої любові; але тепер, коли вони пізнали одне одного по-справжньому, їхня взаємна прихильність стала напрочуд міцною. Поселивши Фанні у Торнтон-Лейсі, віддано піклуючись про її спокій та затишок, сер Томас старався побачитися з нею майже щодня — або там, або в Менсфілд-парку.
Для леді Бертрам присутність Фанні всі ці роки була вельми зручною, і тому вона неохоче розлучалася з нею. Ні щастя сина, ні щастя племінниці не турбувало її настільки, щоб вона могла бажати цього шлюбу. Проте їй видалося можливим розлучитися з Фанні після того, як Сьюзен зайняла її місце. Сьюзен постійно була при тітоньці, і її це дуже радувало; живий розум та послужливість допомогли дівчинці освоїтися в Менсфілді так само, як Фанні свого часу допомогли її лагідна вдача та глибоке почуття вдячності. Сьюзен стала всім потрібною. Спершу вона була розрадою для Фанні, потім помічницею і врешті-решт — заміною; і можна було не сумніватися, що вона оселилася в Менсфілді надовго. Її сміливість і щаслива вдача легко долали будь-які труднощі. Здатна вмить зрозуміти кожного, з ким їй доводилося спіткатись, і від природи позбавлена остраху перед іншими, що завадив би їй виконувати їхні бажання, вона скоро стала дорогою і необхідною для всіх; і після від'їзду Фанні їй так природно вдалося щогодини бути корисною тітоньці, що леді Бертрам поступово полюбила її чи не більше, ніж любила Фанні. У доброті Сьюзен, у благородстві Фанні, в бездоганній поведінці та все більшій славі Уїльяма, в добробуті й благополуччі всіх інших членів родини, що допомагали одне одному і з пошаною приймали турботу та допомогу сера Томаса, він невпинно знаходив причини радіти тому, що зробив для них усіх, і визнавати благотворний вплив знегод та обмежень, перенесених в юні роки, а також розуміння того, що людина приходить у цей світ боротися і терпіти.
При стількох істинних чеснотах та істинній любові, сталому добробуті та підтримці друзів щастя кузена та кузини, що стали чоловіком і жінкою, було таким безхмарним, яким лишень може бути земне щастя. Обоє вони були створені для тихого домашнього життя, залюблені в сільське привілля; і щоб довершити цю картину повного благополуччя, доля віддала їм у володіння Менсфілдський пасторат, що лишався вільним після смерті доктора Гранта; і це сталося саме тоді, коли вони прожили разом уже досить довго, щоб побажати більшого прибутку і відчувати незручність через те, що так віддалені від батьківського дому.
Після цієї події вони переселилися до Менсфілду; і пасторат, до якого за останніх його хазяїв Фанні не могла й наблизитися без болісної ніяковості чи тривоги, скоро став таким дорогим її серцю і так милував її зір, як усе довкола, що належало до Менсфілду з давніх-давен.
В англійській родині звернення «міс» ставиться перед прізвищем, коли йдеться про старшу доньку; при зверненні до молодшої вживається лише з іменем.
(обратно)
Последние комментарии
26 минут 9 секунд назад
2 часов 6 минут назад
2 часов 7 минут назад
2 дней 20 часов назад
2 дней 20 часов назад
2 дней 21 часов назад