Як і чому (іл.) [Редьярд Кіплінґ] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (34) »
Слоненя
У далекі й давноминулі часи, моє серденько, Слон зовсім не мав хобота. У нього був лише пухкенький землисто-чорний ніс, завбільшки з добрий черевик. Він міг ним крутити в різні боки, але не міг нічого підняти чи взяти. Та ось народився ще один Слон. І це вже був інший Слон, маленький Слоник великого Слона, коротше кажучи — Слоненя, в якого цікавість була просто-таки невситима, а це означає, що воно чіплялося до кожного з безліччю надзвичайно ввічливих запитань. І жило це Слоненя в Африці, й цілу Африку воно заповнило своєю невситимою і надзвичайно ввічливою цікавістю. Питало Слоненя свою довгоногу тітку Страусиху, чому в неї пера ростуть саме на хвості, і довгонога тітка Страусиха штурхала його за це своєю твердою-твердою кігтистою ногою. Питало Слоненя свого довгов'язого дядька Жирафа, чому в нього шкура вся в плямах, і довгов'язий дядько Жираф брикав його своїм міцним-міцним копитом. І все ж Слоненя було сповнене своєї невситимої цікавості! І все ж воно так і сипало безліччю своїх надзвичайно ввічливих запитань! Питало воно свою товсту тітку Гіпопотамиху, чому в неї червоні очі, і товста тітка Гіпопотамиха стусала його своєю широкою-широкою ратицею. Питало воно свого волохатого дядька Павіана, чому дині мають саме такий смак, і волохатий дядько Павіан давав йому ляпаса своєю волохатою лапою. І все ж таки Слоненя було сповнене своєї невситимої цікавості! І все ж таки воно так і сипало безліччю своїх надзвичайно ввічливих запитань! Слоненя питало всіх і про все, що воно тільки бачило, чуло, відчувало, нюхало чи до чого торкалось, — і всі дядьки й тітки неодмінно били його. І все ж Слоненя було сповнене своєї невситимої цікавості! І все ж таки воно так і сипало безліччю своїх надзвичайно ввічливих запитань! Одного чудового ранку, в самісінький розпал весняного свята Рівнодення, невситимо цікаве Слоненя вигадало нове цікаве для нього запитання, з яким воно раніше ні до кого не зверталось. Воно запитало: — А що Крокодил їсть на обід? І всі в один голос грізно гукнули: — Цить! Й одразу ж усі разом дали йому доброго чосу. А коли його перестали шльопати, Слоненя пішло собі геть. І прийшло воно до пташки Колоколо, що сиділа на колючому, як глід, кущі, що звався кущем Пожди-трохи-не-спіши, та й пожалілось: — Мій тато відшльопав мене, і моя мама відшльопала мене, і всі мої тітки й дядьки відшльопали мене за мою невситиму цікавість. І все ж таки я хочу знати, що Крокодил їсть на обід? І пташка Колоколо просюркотіла йому співчутливо-сумовитим голоском: — Іди до величезної брудно-зеленої, мулко-грузької ріки Лімпопо, береги якої геть поросли деревами, що нищать лихоманку, — там ти дізнаєшся. Наступного ж ранку, коли скінчилося весняне свято Рівнодення, бо зрештою все на світі має кінець, невситимо цікаве Слоненя взяло з собою сто фунтів бананів (таких дрібненьких, у червоній шкуринці), сто фунтів цукрової тростини (такої довгої, з рожевою корою), сімнадцять динь (зеленкуватих і хрустких) і сказало всім своїм дорогим родичам: — Ну, прощавайте! Піду я до величезної брудно-зеленої, мулко-грузької ріки Лімпопо, береги якої геть поросли деревами, що нищать лихоманку, і там дізнаюся, що ж Крокодил їсть на обід. І всі родичі знов його добре відшльопали «на щастя», хоч Слоненя дуже чемно просило
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (34) »
Последние комментарии
6 часов 24 минут назад
6 часов 24 минут назад
11 часов 43 минут назад
15 часов 25 минут назад
15 часов 45 минут назад
16 часов 40 минут назад