Три долі [Марко Вовчок] (fb2)

I
У сло­бо­дi я ро­ди­лась - П'яти­гiр. Там, не­да­леч­ке од нас, - мо­же, ко­ли Сло­бо­дянськi сто­ро­ни до­во­ди­лось пе­реїздить, то чу­ва­ли, - ста­ра жо­на ви­ко­па­ла пе­че­ри у крей­дя­нiй го­рi? Трид­цять чи со­рок лiт ко­па­ла, - та­кi ве­ли­кi ви­ко­па­ла, гос­по­ди! Бу­ло, ми хо­ди­мо ма­ли­ми по пе­че­рах тих, - за­па­ли­мо вi­ти сос­но­вi та й хо­ди­мо; а хiд узенький та низький i ду­же труд­ний. Мiж людьми йде, що бу­ла то жо­на вельми древ­ня й не­моч­на, а ду­ху ве­ли­ко­го. То, бу­ло, як вже їй си­ли пе­рей­меться - упа­де по тру­дах тяж­ких та тiльки зап­ла­че до бо­га, то - як зiл­ля пiд ро­сою - знов од­жи­вiе та й знов ко­па i ко­па. Бу­ла во­на гос­по­дом улюб­ле­на. Та­ка ос­та­лась пам'ять її свя­та.
Як вий­ти з тих пе­чер та ста­ти до сон­ця, - пе­ред то­бою усе тiльки го­ри крей­дя­нi бi­лi­ють ви­со­кi, а мiж го­ра­ми ти­ми узенька рiч­ ...