Хутір тварин [Джордж Орвелл] (fb2) читать постранично, страница - 2

Не дивно, що серед багатьох перекладів на різні мови цього помітного протирадянського твору Орвелла переклад на українську мову Івана Чернятинського під назв. «Колгосп тварин» (Мюнхен, в-во «Прометей», 1947 р.), зважаючи на актуальну для українства тематику, був якраз одним із перших. Збагачені досвідом історії, наші земляки зразу запримітили й доцінили вартість тієї різкої політичної сатири на людоненависницькі підрадянські відносини.

Понад тридцять років пройшло з часу, коли появився отой перший український переклад. Відтоді пропала й пам’ять про нього, та й він, ставши бібліографічною рідкістю, ледве чи доступний тепер загалові наших читачів. Тож і назріла пора для чергового перекладу того завжди актуального твору. В міру спроможности, він мав би теж виправити деякі недоліки попереднього, призабутого й недоступного перекладу. В першу чергу, в ньому годилося б іще гостріше й наочніше висунути нестерпучу сутність огидливої дійсности московсько-радянської системи насилля над народами.

У своїй літературно прибраній алегоричній шаті твір Орвелла вже так міцно не промовляє до сучасного читача, як своєю несподіванкою колись. Його ефемеридну термінологію («Звірі Англії, звірі Валлії», «тваринні права» тощо) слід утотожнити й усучаснити, найвища пора назвати речі по-справжньому. Джорджові Орвеллові, англійському джентлменові й громадянинові союзної тоді з С PC Р Англії, не випадало, а може й не було дозволено називати звірюку Сталіна — кнуром «Сталіним», то й перейменував його у своїй книжці на незлюбленого англійцям «Наполеона». Замість унагляднити, що дія твору проходить у СРСР, що й з усього тексту наскрізь проглядне, Орвелл переносить її до Англії.

Так же і зробив перекладач у першому українському перекладі, що з природи речі належить до слабших сторінок праці, бо ж нам і недоцільно й невказано затушковувати криваву сталінську дійсність. Буквальне дотримування текстуальних особливостей тепер уже анахронічних передумов тогочасної політичної ситуації, зрозуміло, підказує інше трактування в підході перекладача.

Поетка, письменниця й перекладачка Ірина Дибко підхопила оці й інші недотягнення застарілого перекладу «Хутора тварин» і ось, у своєму черговому перекладі, що саме пропонується сучасним читачам, подає свою, щоправда дещо перелицьовану, проте вірнішу супроти фактичного становища та властивішу духові часу, версію перекладу пам’ятного Орвеллового твору. Притримуючись суворо історичної правди, Ірина Дибко вказує правильне місце дії твору й називає персонажі й речі по їхньому справжньому імені. В її перекладі Сталін залишається кривавим Сталіним, а інші кнурі й кабани в повісті — типові більшовицькі кровопивці, виступають, на зразок Троцьких, Молотових, Сжових, Постишевих, Каґановичів, такими ж московсько-більшовицькими опричниками й їхнім охвістям, що й висловлено здебільш московським звучанням їхніх прізвищ. Дія, очевидячки, відбувається в перекладі авторки не в Англії, чи Валлії, а там, де вона дійсно проходила, на історичній сцені сучасного СРСР. Таким чином, Ірина Дибко стягнула непотрібно засекречену дію й персонажів оригіналу «Хутора тварин», як і його першого українського перекладу, з абстрактних, точно не окреслених полос, до низин підрадянського буття.

Щоб удоступнити Верґілієву «Енеїду» кращому сприйманню українського читача й наблизити твір до тогочасної дійсности під московської батьківщини, колись Іван Котляревський перелицював римський епос на більш сприємливий національній свідомості лад. Дещо подібно поступила й Ірина Дибко, відтворюючи літературну ідею Орвеллового «Хутора тварин» чіткішими, національно-утотожненими образами, наближаючи тему до твердої дійсности. її переклад відрізняється позитивно й дотримуванням норм сучасної української мови.

Наприкінці годиться додати, що поетка й письменниця Ірина Дибко — це авторка збірок поезій «На крилах дум», «По стежинах душі», а теж попередніх перекладів з англ. мови, « Нарис про людину», як і збірки віршів та драм «На перехресті років». Вона ж