Оценку не ставлю, но начало туповатое. ГГ пробило на чаёк и думать ГГ пока не в может. Потом запой. Идет тупой набор звуков и действий. То что у нормального человека на анализ обстановки тратится секунды или на минуты, тут полный ноль. ГГ только понял, что он обрезанный еврей. Дальше идет пустой трёп. ГГ всего боится и это основная тема. ГГ признал в себе опального и застреленного писателя, позже оправданного. В основном идёт
Господи)))
Вы когда воруете чужие книги с АТ: https://author.today/work/234524, вы хотя бы жанр указывайте правильный и прологи не удаляйте.
(Заходите к автору оригинала в профиль, раз понравилось!)
Какое же это фентези, или это эпоха возрождения в постапокалиптическом мире? -)
(Спасибо неизвестному за пиар, советую ознакомиться с автором оригинала по ссылке)
Ещё раз спасибо за бесплатный пиар! Жаль вы не всё произведение публикуете х)
Все четыре книги за пару дней "ушли". Но, строго любителям ЛитАниме (кароч, любителям фанфиков В0) ). Не подкачал, Антон Романович, с "чувством, толком, расстановкой" сделал. Осталось только проду ждать, да...
чорна шапочка з червоною китицею, на плечах — поношений халат китайського фасону з синьої даби і на ногах повстяні туфлі на товстій підошві. Зустрівши Кукушкіна на вулиці, я, безперечно, вважав би його за старого китайця.
Консул відрекомендував мене, і ми пішли в кімнату, що була праворуч від невеличкого напівтемного передпокою. Це був кабінет господаря. Простий письмовий стіл, покритий зеленою клейонкою, пляшечка з чорнилом, кілька аркушів паперу. Праворуч — купка книжок квадратного формату в дивних палітурках з дощечок, скріплених жовтими стрічками — тібетських рукописних, як я довідався пізніше. Зліва велика бронзова статуетка якогось буддійського божка з круглим усміхненим обличчям і квіткою в піднятій руці. Біля стола кілька важких китайських крісел, в які ми й сіли. Коло задньої стінки невеликий кан, тобто китайська тепла лежанка, але з кольорових кахельних плиток і. неширока, на двох чоловік, покрита хотанським килимком з геометричним візерунком. На кані — китайський ватний валик замість подушки. На стіні над каном висіли дві довгі китайські картини з дуже потемнілої шовкової тканини з вишитими на ній пейзажами, будинками і людьми. Праворуч від кана — велика етажерка з книжками в палітурках і без палітурок. На вікнах білі серпанкові занавіски і горшки з якимись дивними, невідомими мені квітами.
Я встиг роздивитись всю обстановку кімнати, поки Соков розказував Кукушкіну, хто я і чого приїхав в Чугучак.
— От би вам, Хомо Капітоновичу, згадати старі роки і провести російську експедицію по Джунгарії. Нарешті, звернули увагу на те, що ми зовсім не знаємо цієї прикордонної області, — сказав Соков. — Адже ви об'їздили її вздовж і впоперек і стали б у великій пригоді.
Кукушкін зітхнув і похитав головою.
— Пізно, Сергію Васильовичу! Років з п'ять тому я поїхав би з великим задоволенням. Але замучив ревматизм. Далися в знаки старі походи. Пригадайте, як довго я хворів узимку, не міг навіть поздоровити вас з Великоднем.
— Знаю, знаю, — відповів консул. — Але я думав, що ви поправились за літо і зможете поїхати. Не так вже далеко, — в сусідні гори.
— Я й на коня вже не вилізу, Сергію Васильовичу! Навіть на заїмку, зовсім близько від міста, в тарантасику їжджу. В гори ним не поїдеш. І спати можу лише на теплому кані, в наметі не засну, цілу ніч буду охати та стогнати! Де вже мені їздити, наїздився!
— Дуже шкода, Хомо Капітоновичу! Саме тепер ваші знання тутешніх гір дуже пригодилися б. А чи не повернувся з Урги ваш компаньйон Лобсин? Адже він теж знавець нашого краю.
— Ні, ще не повернувся. Взимку через прочан надіслав мені листа. Ще на рік вирішив залишитись в Урзі, — він для нашого консула тібетські книжки перекладає.
— А на кого ви змогли б вказати професорові з тутешніх бувалих людей як на провідника і перекладача?
Кукушкін задумався.
— А ось татарин Мусін підійде. Він по наших горах багато їздив, підряди в російсько-китайської компанії брав, вугілля, ліс, борошно возив на їхні рудники.
— А які він мови знає?
— По-киргизьки добре розмовляє, монгольської, правда, не знає. Але в наших горах здебільшого киргизи живуть.
— Я вже послав його до професора допомогти в купівлі коней. А чи не зможете ви професорові вказати, що знаєте про тутешні багатства, про золото, вугілля, асфальт, про стародавнє місто. Він цим дуже цікавиться.
— З задоволенням, все, що зможу. Увечері зайдіть до мене, пане вчений, я приготую записку і покажу вам свою рукописну карту. А Мусін знає дороги до всіх цих місць.
Соков поговорив ще з Кукушкіним про його заїмку і сад, потім ми попрощались і повернулись до консульства. Ввечері я відвідав ще раз шукача скарбів, одержав список відомих йому родовищ золота, вугілля та асфальту і навіть з їх оцінкою, досить фантастичною, «як мені здалося. Він показав мені і свою карту. Гори були нанесені на ній за китайським методом у вигляді маленьких конусів один коло одного в напрямку їх довжини. Були показані і дороги, і родовища, але масштабу не було, і віддалі вказані приблизно вздовж доріг у верстах. Цю карту він погодився дати мені до наступного ранку, і я встиг її скопіювати. Як додаток до списку, вона була корисна для орієнтування.
Консул під час наших побачень у справах і за обідом розказав мені ось що про Кукушкіна.
Хома Капітонович родом з Алтаю, куди його батько був засланий у справі декабристів, менш визначних і тому не удостоєних заслання на каторжні роботи в Нерчинський край. Оселившись у мальовничій долині ріки Бухтарми, він одружився з торгоуткою монгольського племені, від якої його син успадкував монгольські риси і знання мови. Батько завів там пасіку і маральник, проте в нього було багато вільного часу для читання і роздумів. Він дав своєму єдиному синові добру освіту, привчив його до читання книжок з природознавства і про подорожі, які одержував з батьківщини. Хлопчик допомагав йому в роботах, в догляді за бджолами і маралами, восени супроводив його в Семипалатинськ,
Последние комментарии
23 минут 2 секунд назад
47 минут 5 секунд назад
3 часов 39 минут назад
3 часов 57 минут назад
7 часов 25 минут назад
7 часов 58 минут назад