Нічні сигнали [Гейнц Мюллер] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

солдати серед натовпу цивільних, жінок та дітей, що скупчились на вокзалі навколо поїзда. Побачивши літак, вони, наче комахи з розворушеного мурашника, розсипались у всі боки.

Жоден кулемет, жодна зенітна гармата не відбивали наліт.

Ось Клаус знову вивів машину в горизонтальне положення. Задана для бомбометання висота — дві тисячі метрів — досягнута. Тепер пілот мав тільки тримати взятий курс і реагувати на корективи Густава, який сидів поруч і напружено вдивлявся в оптичний приціл бомбардувального апарата. Три хвилини повинен був отак прямо летіти Клаус. Тим часом Густав визначав дані, що могли вплинути на траєкторію падіння бомб: висоту, напрям вітру і швидкість польоту. Потім він настроював остогидле перехрестя оптичного приладу на ціль, продовжуючи передавати Клаусу незначні корективи.

З цього моменту навряд чи можна було відвернути загибель багатьох людей там внизу. Бомби відчепляться автоматично, тільки-но утвориться відповідний кут між оптичним прицілом, спрямованим на ціль, і машиною. Тоді з бомбових касет ринуть униз усі тисяча п’ятсот кілограмів динаміту й фосфору, несучи смерть і руйнування.

Аксель збирався вистрибнути одразу після бомбометання, перш ніж Клаус знову спрямує машину вгору, за хмари. Інакше за кілька секунд Вернер може знайти час поглянути вниз і помітить закріплений на ньому парашут.

Звичайно, він вистрибне з літака швидше, ніж радист встигне вжити якихось заходів. А потім? Досить літакові один раз розвернутись, і парашутист буде продірявлений, а його парашут пошматований бортовими кулеметами. Ні, можливість нещастя, навіть уявну, треба принаймні мати на увазі. Хоча для Акселя риск полягав і в тому, що населення безпосередньо після бомбардування навряд чи привітно зустріне його, але в Росії — про це він знав — не було ніякого «наказу фюрера», що оголошував би поза законом кожного ворожого льотчика і дозволяв його обстріляти, вбити, як скаженого собаку.

— Що за чортівня? Де ж тут військові склади? — раптом вигукнув Густав, перервавши гарячкові думки Акселя. — Не видно навіть якого-небудь копійчаного об’єкта!.. Чортові свині!..

Аксель схвильовано насторожився. Слухняний раб не буде вдаватися до подібних виразів, так може говорити лише чутлива, мисляча людина. І раптом у нього ніби мимоволі вирвалася відповідь:

— Там далі поле!

Хоч там було не справжнє поле, а порослі деревами луки, для льотчиків кожен промах у бомбометанні означав «поцілити в поле», так само як для піхотинців кожен постріл мимо — «поцілити в небо».

Чи не розгубився Густав? Може, він прогавив ціль? Бомби відділилися від літака вже над самим вокзалом. Тепер вони вибухнуть далеко за залізничною колією і за натовпом, що розбігався там внизу. Аксель зняв руку з засувки донного люка. Невже це справжні товариші, яким можна відкритися?..

Літак знову набирав висоту. Знову мотори ревіли на повну силу. Раптом — жахливий тріск, наче серія вибухів снарядів…

— Перебої в лівому моторі! — почувся спокійний голос пілота.

Один рух — і парашут знову лежить на своєму місці. Аксель незграбно пробирається в своєму безформному товстому кобмінезоні й високих унтах наперед.

— А дай-но сто десять процентів! — гукнув він Клаусові прямо в вухо. — Напевно, свічки закоптилися.

Клаус схвально кивнув. Він плавно посунув уперед лівий акселератор до помітки «нормально» і потім далі аж до останньої засічки. Мотор дістав більше пального, тепер він був перевантажений. Він все ще час від часу «стріляв», але пропуски запалення порідшали, і невдовзі блакитне полум’я на вихлопі показувало лише те, що мотор працює на максимальних обертах. Коли Клаус знову відвів ручний акселератор в нормальне положення, блакитне полум’я зникло.

Аксель хотів було вже пробиратися назад до своєї «ванни», але Густав підштовхнув його на сидіння прямо за своєю спиною; тепер йому варто було трохи податись наперед, якшо він захоче щось крикнути на вухо Густаву або Клаусу.

Вони ввійшли в хмари. Клаус зменшив газ. Нестримний гуркіт змінився заспокійливим гулом. Аксель зрозумів: екіпаж прийняв його до свого колективу — адже місце за пілотом і спостерігачем дозволяло підтримувати з ними безпосередній контакт; звідси перед ним відкривалась така сама перспектива, як і перед Клаусом. Він зрозумів, що йому, старому пілотові, хотіли зробити хоч маленьку приємність, бо він, власне, не мав права залишати свій, ізольований від інших, незручний бойовий пост там позаду, особливо ж над територією противника.

Його охопило відчуття, що в особі нових колег він знайшов таких самих людей, які були колись у його екіпажі. В них зародився той самий сумнів, що в нього три роки тому, коли йому довелося скидати бомби на беззахисні англійські міста. У нього самого ті сумніви переросли в тверде переконання: ця війна вже не війна в звичайному розумінні, а звичайне вбивство. Вбивство населення противника за всяку ціну, незалежно від того, були це люди у військових