Клуб «Афродіта» [Клаус-Петер Вольф] (fb2) читать постранично, страница - 3

підхопив його знову.

Труп нікуди не втече.

2

Щоб дістатися до Дюнвальда, довелося їхати через центр міста, потім кільцевою дорогою. На це пішло майже сорок п'ять хвилин. На околиці Дюнвальда були мальовничі квартали старих і нових вілл із великими садами, за якими тягнувся ліс, — ідилія для адвокатів, консультантів з податкових справ, лікарів або вчительських подружжів з подвійним заробітком.

Тоні почав злитися. Замість довгої дороги через центр міста треба було їхати автострадою. Власне, Дюнвальд належав більше до Леверкузена, ніж до Кельна.

Убивство сталося неподалік від виїзду на автостраду, і відшукати це місце було не важко. На початку вулиці Горнпотвег стояло щонайменше десяток поліційних машин — майже всі з відчиненими дверцятами. Тоні припаркував свого «ауді» серед них і з цікавості зазирнув у кожний автомобіль. У трьох із них у замках запалювання стирчали ключі.

Якщо вони зараз почнуть кричати, що він приїхав так пізно, у нього є чудова можливість негайно завдати зустрічного удару. Адже через їхню легковажність злочинець може вскочити в поліційну машину, увімкнути синю мигавку й зникнути з місця злочину. Ця думка потішила його.

Тоні вже відчув важкий солодкуватий запах від люльки Мюллера. Цей завжди курить люльку. Щойно вибивши одну, він одразу вставляє до рота іншу. Його просто не можна уявити без люльки. Вона йому, мабуть, потрібна, щоб перед самим собою правдоподібно грати роль комісара. Тоні Вуст, як і більшість колег, вважав Мюллера нікчемою. Його всі називали Порно-Мюллером, бо в нього в столі колись знайшли цілий стіс порнографічних журналів.

Крім Порно-Мюллера й кількох чоловік із групи обробки слідів, коло трупа нікого не було. Здебільшого ще зовсім молоді поліцейські стояли збоку двома групами, жартівливо розмовляли, курили й бідкалися з приводу нічної служби.

Якщо лісничий помітить у лісі вогники й раптом з'явиться тут, то завтра кельнська міська газета повідомить: «Молоді поліцейські курили в лісі».

«Хіба вони — приклад для нашої молоді?!» — подумав Тоні й грубо крикнув поліцейським:

— Загасіть сигарети або вийдіть на дорогу!

Іноді просто необхідно розмовляти з людьми підвищеним голосом. Тоні не вмів підтримувати добрі, дружні стосунки з усіма колегами, тому ті мали принаймні побоюватись його, інакше життя стало б нестерпним. Оці молоді нахабні поліцейські викликали у нього огиду. Хоч йому й самому тільки недавно минуло тридцять два роки.

— Вурст^[2] у своєму репертуарі! З'являється, коли роботу вже зроблено, але обов'язково до чогось причепиться!

Комісар Тоні Вуст підійшов до Мюллера, випростався перед ним на весь зріст, підніс йому до носа вказівного пальця й похмуро спитав:

— Як ви гадаєте, скільки можна казати на людину «Вурст», коли прізвище в неї Вуст, тим більше, що вона давно вже не хлопчик?

Мюллер нічого не відповів, тільки трохи ніяково всміхнувся і ступив крок назад. Вуст забрав погрозливо здійнятого пальця і стиснув руку в кулак.

— А як ви гадаєте, Порно-Мюллере, скільки треба просити, щоб мене нарешті називали правильно?

Мюллер знизав плечима, зробив рукою недбалий жест — він, мовляв, сказав це просто так — і промовив:

— Краще б ти оглянув трупа і взяв у роботу вбивцю, а не мене!

— Чому ти вважаєш, що це вбивство? — спитав Тоні і сховав стиснуту в кулак руку до кишені пальта.

Для їхніх непевних взаємин характерним було те, що вони зверталися один до одного то на «ти», то на «ви» — залежно від обставин.

— А що, хіба це схоже на нещасливий випадок на спортивному майданчику? — пирхнув Мюллер.

Вуст, не кажучи Мюллерові більш ані слова, почав сам оглядати труп. Це був чоловік років сорока. Судячи з усього, жорстоко побитий.

— У всякому разі, на нього напали не з метою пограбувати, у кишенях усе на місці: гаманець і майже три тисячі марок готівкою в ньому; кілька кредитних карток — одна «Дінерс клуб», одна «Амерікен експресс» і дві «Єврочек» на різні рахунки у Дрезденському банку Дюнвальд-Гольвайде, а також одна картка ощадного банку в Кельні. Звати чоловіка Маркус Бергер. Особа нам досить відома — ми мали справу з ним уже двічі. Щоправда, по-справжньому ніколи не заарештовували: одного разу взяли через підозру в сутенерстві, — але з цього нічого не вийшло, — а вдруге у справі однієї неповнолітньої дівчини. Її батько подав заяву, але вона потім від усього відмовилась.

Усі ці відомості Мюллер відтарабанив скоромовкою. З його голосу було чути, як він злиться, що цієї ночі мусить працювати, як неохоче розмовляє з Тоні Вустом і який йому осоружний цей Маркус Бергер.

— Судимості?

— Не було. Професія невідома, але він має постійне місце проживання.

Мюллер щось говорив далі, але Вуст його вже не слухав. Він похмуро дивився на поліцейських, які стовбичили за двадцять чи тридцять кроків від місця злочину, все ще курили й базікали про всілякі дурниці. Їхні автомобілі