Мистецтво кохати [Міхаліна Віслоцька] (fb2) читать постранично, страница - 3

наслідком усього попереднього життя. Усі ті відбитки почуттів, що їх зазнала людина, навіть тих, яких зазнала, перебувавши іще в материнському тілі, віддзеркалюються у любові.

Почнімо з першого компонента, тобто складової частини, еротичної любові — її почуттєвого боку. Почуття любові, а власне її найглибинніший зміст — це бажання перебувати у тісному зв’язкy з коханою людиною. Паростки майбутнього кохання людини виникають ще під час її життя в материнському лоні. Ще не народившись, дитина вже поєднується з матір’ю дуже складними тілесними та почуттєвими зв’язкaми. Ви скажете: та звідкіля ж почуття у плоду, який-бо ще й жити самотужки не почав? За таких обставин увесь тягар любові лежить на матері, дитина ж є споживачем. Без кохання та умов, які їй створює материнський організм, вона не могла б розвиватися і жити. Тут взагалі важко говорити про якісь взаємини. Очевидно, можна вести мову про психічно-почуттєвий зв’язoк, адже дитину до того, як вона народиться, вважають частиною материнської плоті, бо не має вона ані самостійного життя, ані власних усвідомлених дій.

Втім, нові знання схиляють до переміни такого погляду на цю справу. Згадаймо хоча б дослідження Артура та Маргарити Лайлі, які в 1960 році опублікували вельми цікаві спостереження над поведінкою плоду в материнському лоні. Досліджувавши, вони робили знімки, що показують розвиток “маленької людини” в матковій порожнині від перших тижнів її життя аж до хвилини народження. У перші місяці вагітності плід, мов невелика рибка, прудко пересувається й “плаває” у плодових водах. Десь із 3-го місяця розплющує оченята й береться розрізняти світло і темінь, залюбки повертаючись у ясніший бік. З 4-го місяця вагітності плід уже чує, як тьохкає материнське серце, чує відлуння у кишечнику, згортається калачиком, боронячись од гучного галасу із зовнішнього світу. Роздратування, лють, гнів матері, її крик чи переляк неабияк прискорюють роботу дитячого серця. Можна сказати, що дитина разом з матір’ю переживає небезпеки та загрози навколишнього світу. Скажете — вигадка? Але ж науково доведено, що роздратованість або страх матері посилює виділення адреналіну — надниркового гормону — до крові. Через кров він передається плоду і пришвидшує удари дитячого серця. Якби нам заманулося описати емоції дорослої людини, то з’ясувалося б, що вони — наслідки дії тих чи інших гормонів. Отже, гадаю, можу дозволити собі поставитися до цих проявів як до прояву співпереживання певних подій зовнішнього світу людьми, що між собою тісно почуттєво пов’язані. Дитина вже на 5-му місяці повoдить себе, як маленька людина. Не просто брикається, дряпає по голові та животику, а й грається пальцями ручок і ніжок, розплющує очі, смокче пальчики, ковтає й випльовує плодові води. А що їй давить твердий та випуклий хребет матері, то дуже не любить там лежати. Звідси швидкі рухи плоду, коли мати вкладається на спочинок. Дитина ворочається, зсувається з опуклого материнського хребта й зручно вмощується на боку.

На плівку знято також реакцію 7-8-місячного плоду на спробу зробити внутрішньоматковий укол (без якого не обійтись, щоб урятувати життя дитини при деяких хворобах крові). Дитина крутиться, як в’юн; захищається руками, тікає од голки. Такі спостереження цілком змінили погляд на те, коли починається життя людини. Формально вона починає жити з першим подихом, а насправді виявляється чимало ознак життя з певною самостійністю ще в плодовому віці. Поглядаючи на цю живу істоту, що захищається, помітно змінює свою поведінку у відповідь на приємні чи неприємні для неї речі, я, мабуть, не помилюся, коли скажу про любов матері і дитини. Дитина о цій порі перш за все споживач, а мати — давач.

“Давати” і “брати” повсякчас перемежовуються упродовж людського життя, переважаючи то першим, то другим. Ще Бальзак писав, що в коханні завжди є цілувальник і цілований.

Вагітність стає для жінки великою школою безкорисливого почуття, яке охоплює увесь спосіб її життя. Уже тоді майбутня мати цілком здатна почуттєво себе проявити. Дитина в материнському тілі — коханий співучасник любові, заради якого ходить на прогулянки, дбає про харчування, намагається зайвий раз не нервуватися, щоб у дитини було досить кисню, щоб вона була спокійна й безтурботна. Дитина відповідає на материнське піклування, виростаючи та розвиваючись у сприятливих умовах або марніючи в умовах роздратованості, криків та неспокою матері.

Дуже важливо зрозуміти значення цієї першої материнської любові (а вона часто недооцінюється), якою є любов до виношуваної дитини, а також її важливість для подальшого повноцінного розвитку людини.

Немовляцтво — це пора, коли любов матері і дитини, започаткована у плодовому віці, розвивається далі. Щоб яскравіше зобразити цю материнську любов, наведу уривок із книжки “Про мистецтво кохати” американського філософа та психолога Еріха Фромма: “Маля, хоча й живе вже поза лоном матері, і надалі цілком од неї залежить… Дитина росте й