Олесь Бердник: Утопіст чи харизматик на обрії другого тисячоліття християнства в Україні [Іван Гриньох] (fb2) читать постранично, страница - 2

ідеологічного герцю» вдаряв своїми отруйними стрілами в «психосферу» людини, а «закон взаємопожирання, паразитизму, смерті» руйнує цілу «біосферу» планети Землі з людиною включно. Та схарактеризований Олесем Бердником зудар у роздвоєній свідомості дозріваючої мислячої людини стане для нас зрозумілим, коли пригадати, що виховання й дозрівання Олеся Бердника проходило в найжорстокіших роках розгулу в Україні московсько-большевицького режиму. Була це доба масового терору, ув’язнення і зсилок до таборів смерти та, наказаного червоним царем, Сталіном, людиновбивства, якого жертвою згинуло в Україні понад 6 мільйонів людей голодною смертю. Всі ті страхіття залишили глибокий слід в душі молодої людини. Олесь Бердник був приречений вже від свого дитинства жити і виростати в оцій конфліктній психічній ситуації. А втім, вона не потрапила зламати його душі. Він її переміг. Переміг, як сам каже, прийшовши до Христа і «відчувши Його найживішу реальність». Не легким був цей шлях до перемоги. Він проходив «серед борінь і страждань…». Скільки трагізму скривається за оцими двома поняттями — «боріння і страждання», один Бог вість. Це може збагнути тільки той, хто знаходився в подібній конфліктній ситуації.

В часі світової війни 16-літнього юнака, Олеся Бердника, мобілізують у Червону Армію. З закінченням війни він студіює театральне мистецтво в Інституті ім. Івана Франка в Києві і в цих голодних післявоєнних роках, 1945-49, виступав актором на сценах українських театрів.

За вістками, які продісталися до західного світу, в 1949 р. Олеся Бердника ув’язнюють і присуджують на заслання на Далеку Північ і на цілинні землі в Казахстані, де він важко працює до 1955 р. Були це роки масового вивозу української молоді з рідної землі і вислання в концентраційні табори праці. В офіційній версії називано цей процес обезкровлення української землі з її автохтонного молодого покоління добровільним зголошенням на працю на т. зв. цілинних землях.

Всі ці переживання — страхіття війни, нелюдська рабська праця в карних лагерах, відірвання від рідного ґрунту і рідного українського оточення, психічні знущання і тортури — кидають мислі Олеся Бердника в інший кращий світ, у світ фантазії і мрії, чого висловом є його творча письменницька діяльність, яку він виявляв з поворотом на батьківщину, починаючи з року 1956-го, в якому, між іншим, друкується його твір Поза часом і простором. Не диво, отже, що Олесь Бердник зве себе письменником-фантастом, мрійником і футурологом. Психологічно також зрозуміло, що автор безмежно тужить за тим, щоб цей світ його фантазії, мрії, його ясного видіння народився, став дійсністю і замінив існуючий світ злоби, ненависті, взаємопожирання, людиноненависництва, словом — цей існуючий світ «смертного герцю». Ось тут джерело безмежної туги за Світом життя, альтернативою до існуючого світу смерті. Олесь Бердник шукає за альтернативами, аналізує різні з них і «серед борінь та страждань» знаходить єдину альтернативу. Ця Альтернатива — в Христі, який, за словами Олеся Бердника, є «Архітектором Нового Світу Радості і Любові…, найреальнішою Силою Всесвіту, Котрою все «почало бути» і Котрою все тримається…».

Та заки Олесь Бердник дійшов до цієї Альтернативи і ясно її сформулював у Посланні до Папи Івана-Павла ІІ-го, він мусів пройти довгий, майже 20-річний, життєвий шлях шукань. Ставши членом Спілки Письменників України, оприлюднює свої нариси, оповідання, есеї в радянській періодичній пресі. Про шукання за «Новим Світом Радості і Любові» найкраще свідчать заголовки його фантастичних творів й оповідань упродовж років 1956–1964. І так у 1956-му році друкується вже вище згадане оповідання Поза часом і простором, в 1957-му р. Людина без серця, в 1958-му р. — За чарівною квіткою, в цьому ж самому році — Шляхи титанів, в 1959-му р. Привид іде по землі, в 1960-му році — Стріла часу, в 1963-му р. — Серце всесвіту і Сини Світовида, в 1964-му році — Діти безмежжя…

Не місце тут зупинятися над змістом цієї літературної творчости Олеся Бердника. Нам впадає в вічі і заставляє до призадуми одне: Олесь Бердник живе в іншому світі і спостерігає в ньому вічні елементи буття, його увагу приковують — «всесвіт», «час», «простір», наша планета — «Земля», «людина». У своїй візії бачить Олесь Бердник чудову гармонійну одність між тими елементами «божого творення», як це точніше викладено в Посланні до Папи. У своїй візії Олесь Бердник глядить за «серцем всесвіту» і «серцем людини», за отим мотором усього творіння і віднаходить його в неосяжному Духовному Бутті, що його називав «батьком і творцем сущого». Та заки Олесь Бердник дійшов до оцього ясного ствердження, віднайшовши в бутті всесвіту «Батька і Творця Сущого», сам він пройшов своєрідний шлях переображення своєї мислі. Фантаст, мрійник, футуролог перероджується у філософа. В країні, де офіційною доктриною є атеїзм і діялектичний матеріялізм, думка людини обезкрилена, закута. Тому творча