Воронов Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

Арештант з шахраюватими очима відправився за кружком, а кат зліз з вікна і, піднявши з колін мішка, дістав звідти батога.

– Поклади кружок отуди! – кат показав на середину кімнати.

– Постій, я тобі завдання поставлю, – подав голос арештант, проводячи вугіллям лінію на кружку. – От, потрап тричі в одну місцину.

– Налякав, – с посмішкою відповів кат. – Дивіться, хлопці! – звернувся він до юрби, – потраплю тричі в одну точку навіть не дивлячись, – він відвернувся.

Пролунав свист батога, і лінію вдавило в кружок. Кат знову відвернувся вбік, знову вдарив – лінія ввійшла ще глибше; за другим – третій, і на кружку залишилася глибока борозна. Усі кинулися вимірювати її глибину.

– От як у тебе на спині таких канав нариють, – звернувся з посмішкою один з арештантів до іншого, зморщеного, сухого дідка років 55.

– Так, вирівняю спину, що й говорити, – урочисто прорік кат, задоволений враженням, яке справив. – А що, хіба вже черга конфірмації? – запитав він дідка.

– Так, кажуть, 35 ударів, – смутно відповів той.

– 35 – нічого... У мене 35 і жінки витримують, – холоднокровно зазначив кат. – Що там і казати, нині я, братці, милостивим став: б’єш, ніби руками не володієш. Років з п’ять тому назад – ну, тоді займався своєю справою, а зараз бажання немає.

– А тавруєте ви як? – запитав я його, довідавшись, що вони накладають і клейма.

– Це справа нескладна – відповідав кат. – У праву щоку «како», у чоло «живете», у леву «рци», – от і готова людина!

– Втім, – додав він, – ви приходьте до нас на площу, коли когось каратимемо, там і побачите все: справа варта того, аби її подивитися…

МОЖНА ЗАЛИШИТИСЯ БЕЗ НОСА ЧИ ВУХ, з оповідання М. Воронова «Брати-розбійники»

Отоді приходила справжня наша зимова Волга!

Якщо ви, читачу мій, не каталися на санчатах з гори сажнів з п’ятдесят у висоту, по похилій площині довжиною у півверстви чи навіть більше, якщо ваше серце не завмирало від незвичайної солодкої знемоги, коли ви зі швидкістю гарного скакового коня неслися по цьому нахилі, якщо жах не охоплював вашу душу, коли санчата, розігнавшись, стрілою перескакували через лиховісні ополонки й ополонки, і якщо ви не вилітали, як гумовий м’яч, з цих самих санчат, вдарившись об якусь перешкоду, – ви навряд чи зрозумієте всю принадність справдешньої дитячої зими!

Що за лихо, що можна відморозити уші чи ніс, – вуха не відваляться, те ж буде і з носом! Але ви зумійте пролетіти від вершини гори до її підошви, не забуваючи, що гора ця служить підйомом з Волги і що по ній безупинно тягнуться десятки підвід і сотні різного народу, зумійте скерувати між усіма цими перешкодами щоб, принаймні, не потрапити під коня і одвернути від лиха, а, збивши когось ще й утекти вчасно, – от у чому справжня принадність, щире завдання кожного маленького лицаря!

ОБДАРОВАНИЙ ЛІТЕРАТОР, з оцінки творчості М. Воронова М. Некрасовим

Літератор з безперечним даруванням.

МРІЯВ НАПИСАТИ ПРАВДИВУ ПОВІСТЬ, зі спогадів К. Чуковського

Під впливом Чернишевського Миша Воронов зрозумів, яке жахливе те життя, яким він жив до цих пір, і як тільки вийшов з гімназії, вирішив написати про нього правдиву повість.

НЕ ПОЛИШАЛИ ЗЛИДНІ, з статті «Михайло Олексійович Воронов» на sarrest.ru

Популярний свого часу письменник-різночинець Михайло Олексійович Воронов був учнем М. Г. Чернишевського в Саратовській 1-ій чоловічій гімназії. У роки перебування о останнього в Петербурзі Воронов працював секретарем редакції «Сучасника», був його помічником.

Матеріал для творчості найчастіше черпав з побуту провінційного міщанства і низів столичного населення. Повісті і оповідання Воронова насичені описом Волги, Саратова (під назвою Жовтогорська) і місць, пов’язаних з дитинством,– в’язниці, свого будинку, Великої Сергієвської вулиці, гімназії.

Виключно з Волгою, яку письменник називав «колискою свого невеселого дитинства», пов’язані його утішні враження. «Влітку я йшов на річку ловити рибу,– пише він,– зимою– кататися на санчатах і, вибравшись з дому, неохоче повертався назад».

У повістях «Моє дитинство» і «Моя юність» Воронов описав вдачу і жорстокі звичаї, які панували в саратовській гімназії. Прототипами багатьох дійових осіб в них послужили гімназичні чиновники і викладачі. Так, в образах директорів виведені хабарники Лубкін на прізвиську Павук, а потім Меєр і викладач латини Бауер.

У цих же доробках під ім’ям нового вчителя гімназії з симпатією намальований М. Г. Чернишевський: «Це була свіжа, молода натура, повна сил та енергії, людина, котра володіла величезними спеціальними і енциклопедичними знаннями».

Багато автобіографічних повістей М. Воронова цікаві тим, що дають досить повне уявлення про побут, звичаї, культуру