Козловский Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

завісою» жив його рідний брат Федір Семенович, теж співак, який ще далекого 1919 р. не

повернувся з європейських гастролей до окупованого більшовиками Києва.

Дуже вразив К. відверто замовний фейлетон в газеті «Правда», після якого він на знак

протесту рік не виходив на сцену.

Не за власною волею, а внаслідок інтриг, маестро у 54-річному віці змушений був

залишити Великий театр.

Його «Різдвяні колядки» неодноразово знімалися з ефіру.

Розлучившись з дружиною, наш земляк пов’язав своє життя з актрисою Г. Сергєєвою, яка

під старість залишила його зовсім самотнім.

До 100-річчя від дня народження К. Національний банк України випустив ювілейну

монету номіналом 2 гривні (2000).

Будинок в м. Москва (РФ), в якому жив наш земляк прикрасила меморіальна дошка

(2005).

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Рильський, Л. Собінов, О. Михайлова, А.

Райкін, С. Зимін, С. Міхоелс, М. Максакова, С. Самосуд, І. Кошиць, Р. Симонов, С.

Саєнко, С. Ріхтер, М. Свободін, Є. Світланов, О. Муравйова, В. Лосський, С. Рахманінов, М. Боголюбов, С. Юдін, Б. Євлахов, П. Цесевич та ін.

***

ТРИ НАЙСТРАШНІШІ РЕЧІ

, з життєвого кредо І. Козловського

У житті треба боятися лише трьох речей: Бога, дирекцію і... родичів.

РАДІСТЬ І БІЛЬ, з творчого кредо І. Козловського

Музика – мій радість і біль.

ЗНАЮТЬ ЛИШЕ ДВОЄ – ДИРИГЕНТ І Я, висновок режисера В. Лосського

А знаєте, адже про те, що ви берете ре бемоль третьої октави, мабуть тільки двоє і знають

– диригент і я. Дуже вже легко ви це робите. Хоча б до рампи, чи що, у цей момент

підійшли, чи...

Так я навіть сам не знаю що, але дали б публіці яким-небудь чином це відчути...

ГРИБІВ НА СЦЕНІ НЕ ЗБИРАВ, з оцінки творчості І. Козловського С. Міхоелсом

Голос який! Тембр, просто не запитуючи, до серця проникає, а головне – співає пісню, мелодію. Він і паузи співає, а не лишке ноти. Адже є співваки і співачки, які співають

ноти, – мов гриби збирають, а пісні-то й нема. А Іван і голосом, і серцем співає...

НЕ СПІВАВ У СЛАВУ ЯКИХОСЬ ІДЕЙ, зі спогадів Т. Дороніної

Він – приголомшливий приклад самореалізації... І справа не лише в чарівності срібного

голосу, за ним – душу віруючого. Іван Семенович був вихований віруючим. А з роками

став ще більш віруючим. Не співав хором у славу якихось невірних ідей, за що міг би мати

три Зірки Героя.

Він співав те, що приймала його душа, наприклад, духовні пісні.

НЕБАЧЕНА ВЕРШИНА, з «Елегії» Г. Кржижановського, присвяченої І. Козловському

Пошлёшь ли свой привет ты нашим теням

С достигнутых тобой невиданных вершин?

ІНОДІ ПУСКАВСЯ В АВАНТЮРИ, з дослідження Й. Дарського «Співав я

солодкоголосою скрипкою»

Він іноді пускався в авантюри. Так, на концерті у Великому залі Московської

консерваторії в 1969 році він зненацька виконав романс Рахманінова на вірші

Мережковського «Христос воскрес».

Публіка раділа, а в начальства був шок. А коли, опам’ятавшись, начальство «покотило

бочку» на акомпаніатора Євгенія Свєтланова, співак узяв усю відповідальність на себе, заявивши, що диригент пішов на виконання романсу на його настійну вимогу.

…Якось він довго намагався додзвонитися до Г. Маркова – головного начальника

російських письменників, але той затято не підходив до телефону. Тоді Козловський і

Аркадій Райкін надіслали тому телеграму: «Просимо підійти до телефону».

НАКЛАД МОСКВА СКОРОТИЛА, зі спогадів Н. Сльозіної

Радість наша була безмірною, коли у деяких магазинах з’явилися довгоочікувані платівки

з нашими різдвяними колядками. А оскільки Москва скоротила тираж, ми вирішили

направити свою ходу в рідні краї Івана Семеновича, тобто в град Київ. Адже вдома, як

говорять, і стіни допомагають.

Нам вдалося з’ясувати, що з Москви надійшла вказівка наприкінці 1969-го року різдвяні

колядки з ефіру зняти! …Київський міністерський чиновник, якийсь Перунов,

розпорядився: «Різдвяні колядки» у виконанні І. С. Козловського ні по радіо, ні по ТВ, ні у

філармонічних концертах не давати!».

Нам стало зрозуміло: українська столиця не буде сваритися через якісь там колядки з

Москвою. Але ми вирішили не здаватися! Проте щасливого кінця в нашої історії не

вийшло.

ОРЕОЛ СТРАЖДАЛЬЦЯ, зі спогадів Г. Козловської «Сто років самотності і слави»

Він вважав, що його так і не зрозуміли. Не