Шпир (Спир) Африкан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

розрізнення перших і останніх.

Існують норми для пізнання логічні, за якими ми відрізняємо брехню і помилку від

істини... і норми для поведінки моральні, котрі засуджують зло і несправедливість.

Найвищою нормою в області пізнання служить закон тотожності.

Вся природа є аномалією, систематично організованим обманом, бо в ній жоден об’єкт не

тотожний абсолютно самому собі, проте виявляє ілюзорну множинність і змінність. Тільки

те, що абсолютно просто, нескладно, складає нормальну природу речей.


ШАНУВАВ ШЕВЧЕНКА І ГОГОЛЯ, зі спогадів М. Пулевича

Пам’ятаю в дитинстві, коли мені були років 10, Олександр Олександрович Шпір (батько Шпіра А.

авт.) для однієї з своїх подорожей велів запрягти свій заповітний тарантас. Не проїхавши 3-х

верст, коні понесли і перекинули тарантас, і нашому мандрівникові було переламано ребро. Кучер

привіз його назад. Дружина хотіла послати за лікарем. Але хворий не погодився, а розпорядився

послати в найближче село за фельдшером, якому вказав, як зробити перев’язку, як укласти себе в

ліжко, звелів винести себе з ліжком і поставити посеред двору (справа була літом).

Лише за негоди його вносили до будинку, проте і в такому становищі людина ця не могла довго

перебувати на місці і наказував кріпосним людям носити його з ліжком до родичів і знайомих,

часто на відстань верст 15, де також ставили його посеред двору і для спокою його приставляли

почергово доглядальницю, або доглядальця для виконання його вимог, а головне для того, аби

„махати мух», як висловлювалися тоді.

Коли хворому набридало лежати на одному місці, він велів себе переносити на інше – до інших

сусідів. „Вже несуть до нас Шпіра», – говорили, і все тріпотіло, тому що він розпоряджався скрізь,

як вдома. Крикун був і не соромлячись говорив бувало: „Чому ти, дурню, мені суперечиш?».

Скажемо ще декілька слів про смерть його і тим покінчимо. Смерть його сталася, як думали

близькі люди, унаслідок запалення сечового міхура. Це було в глибокій старості. „Старий Шпір

захворів», – говорили. На запитання дружини: „Що у тебе болить», він відповідав: „пузир болить».

Дружина пропонувала послати за лікарем; він відповів: „Не треба! Все одно нічого не допоможе».

Коли дружина просила його послати за священиком, аби виконати обряд християнський, він

відповідав: „Не треба! Немає Бога, немає правди, немає правосуддя!». Так і помер...

...Тепер повернемося до гардемаринської школи. Там, як я вже говорив, товариші вважали

Африкана диваком і були цілком упевнені, що він на мічмани іспиту ніколи не витримає, оскільки

ніколи не вчився, а постійно читав книги стороннього змісту, найбільше – духовного. Зберуться

товариші і говорять Шпіру: „Служи всеношну». Він не відмовляється: надягають на нього з

реготом замість риз ковдру, причіпляють до порожньої чорнильниці мотузочок замість кадила,

дають йому в руки. Шпір серйозно, з благоговінням стає перед іконами і починає служіння. Хор

спочатку сміючись йому відповідає, а з часом сміх зникає, і хор у свою чергу проникається таким

же благоговінням.

Один з товаришів, з якими він дружив, сказав йому: „Навіщо ти постійно читаєш цю нісенітницю?

Ось на тобі французькою мовою твори Вольтера. Коли прочитаєш, то сам побачиш, що ти багато в

чому помиляєшся».

Як показав час, це був один з важливих переворотів в його думці. Пізніше Африкан

Олександрович говорив мені: „Я близький був до божевілля, але твори Вольтера врятували мене».

...Я був запрошений Африканом Олександровичем для спільного проживання. Мабуть, самота

йому набридла. І Господи! що це була за життя! Все розписане погодинно. Ніхто у нас не бував і

ми ні у кого. Серйозним читанням він ніколи не ділився. Виписував «Основу» і Шевченка і читав

мені, особливо що-небудь смішне. Шевченко йому дуже подобався.

...Ще посилиніше почав читати і писати, став охайним до педантичності. Хоча тримав слугу, проте

сам чистив собі вбрання, сам замітав, витирав пил. За моїми спостереженнями, робив це для

моціону. Завів токарний верстат і, хоча не виходило жодної речі, все-таки він щось виготовляв.

...Довго я не підозрював, що мій друг не лише пише філософські твори, але й що вони вже видані в

Німеччині, читаються публікою, і німецькі газети вихваляють ці твори російського філософа. Як

раптом абсолютно несподівано одержую від рідного брата свого, котрий мешкав у цей час на о-ві

Мадейра, вирізку з однієї німецької