Богданович Ипполит [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

здорового глузду, прагне

здійснити.

СКУПИЙ, з вірша Іп. Богдановича «Живе в провінції»

Живёт в провинции скупяк,

И хочет вечно жить дурак,

Затем, что предки жили так.

...........................................................

Когда он при конце, впоследки, рот разинул,

Едва успел сказать жене,

Что деньги он в земле покинул,

В саду, в такой-то стороне;

Но чтоб не трогать их, – он умер с тем заветом;

Жена, не тронув их, простилась после с светом.

Вступил в наследство внук,

Но деньги те ещё людских не знали рук,

По завещанью он зарыл их в землю ниже,

Как будто для того, чтоб были к чёрту ближе.


НА САМОХВАЛЬСТВО, епіграма Іп. Богдановича

Разумые дела себе ты ставишь в смех

И говоришь, что ты умнее в свете многих.

Не спорю я с тобой: умнее ты их всех,

Да только не людей, а всех четвероногих.

СИМЕОН ВИЯВИВСЯ ГАРНИМ ПРОРОКОМ, з листа Іп. Богдановича Я. Штеліну

Не пізніше 1772 р.

Милостивий государ! Виконуючи свою обіцянку, надсилаю вам статті про одного з древніх

російських поетів. Симеон Полоцький, московський чернець, переклав віршами книгу Псалмів і

вісім пісень з Священного писання...

…Велика схильність до поезії спонукала його, цілком ймовірно, заримувати Святці чи церковний

календар, який прямує за псалмами і піснями. Патріарху сподобалася ця книга, особливо Святці, які цей чернець зумів перекласти, як і всі інші розділи Псалтирі, добре розміреними віршами, хоча

і без стоп, яких тоді ще не знали.

…Може, в анналах російської історії збереглося кілька анекдотів про походження і життя

Симеона, тому що сучасні йому події досить докладно описані, а цей поет аж ніяк не був тією

особистістю, якою можна зневажити: пригадується, що я десь читав про …його пророцтва і що

пророкування про Петра Великого дійсно сталося. Не дивно, що Симеон виявився гарним

пророком... Приємно вірити в існування цих пророцтв...

…Будьте ласкаві переглянути збірник проповідей Феофана, де зазначені всі його праці. З свого

боку вважаю за честь бути вам у чому-небудь корисним і заодно освітитися вашою вченістю, запевняючи вас у моїй повазі, з чим залишаюся, милостивий государ, вашим відданим і покірним

слугою.

Іп. Богданович.


ЗАБОРГУВАВ ПОНАД ТИСЯЧУ РУБЛІВ, з листа Іп. Богдановича Г. Потьомкіну в листопаді

1785 р.

Заступництво ваше, милостивий государ, є для мене найщасливіше придбання, чому насмілююся

змалювати вашій світлості моє становище. Місце, яке нині в Державному архіві займаю, приносить мені платню тільки 450 рублів; ні сіл, ні земель, ні домівки не маю.

Раніше становище моє підкріплювали різні літературні для Академії роботи, доки літа мої, здоров’я і випадки могли давати до того способи, але такі способи схильні до найхиткішої

тимчасовості; з малою платнею заборгував я нині понад тисячу рублів.

Ваша світлість звикли робити людей благополучними: позбавитися від боргу, одержати тут місце з

пристойною платнею і прославити з чутливою вдячністю ваші милості буде моє благополуччя.


СКРОМНИЙ І МОВЧАЗНИЙ, з книги М. Дмитрієва «Дрібниці із запасу моєї пам’яті»

Богдановича мій дядько бачив у Державіна і в інших петербурзьких товариствах. Він був

надзвичайно скромний і мовчазний. Приходив на вечори завжди дуже охайно і добре одягненим, у

французькому каптані, чепуристо напудрений, з гаманцем, з плоским тафтяним капелюхом під

пахвою. Говорив обережно і розігрував дипломата: він тоді служив в іноземній колегії. Предметом

його розмови було завжди декілька слів про політичні новини, всім відомих. Взагалі, як людина, що бажала здаватися світською, він не зупинявся довго на одному предметі розмови, не вдавався в

міркування, не оголошував своєї думки, ні на чому не наполягав, а ковзав предметами.

Про його скромну зовнішність і мовчазність те ж саме розповідав кн. Дм. Володимирович Голіцин

на одному з своїх літературних четвергів. Богданович, здається, не думав бути автором: написав

«Душку» для власної забави і надрукував на переконання приятеля... Але після її ніщо вже не

далося йому, окрім перекладу маленької поеми Вольтера на руйнування Лісабона.

По смерті Богдановича Карамзін запропонував російським авторам написати епітафію

Богдановичу. Епітафії надсилалися у «Вісник Європи». Були хороші, були й посередні, були й

надзвичайно фігурні. Майже у всіх згадувалися Амур і Душка.