Венгеров Семен [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 1
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ВЕНГЕРОВ Семен Панасович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Бібліограф, літературознавець, критик. Псевдоніми – С. Лубенський, А. Ф. Сергєєв, Фауст
Щигровського повіту, С. Веді, Л. Долін, Лев Долина.
З родини комерсанта. Батько, Венгеров П., – банкір.
Народився 5 (17) квітня 1855 р. в м. Лубнах Полтавської губернії Російської імперії (нині –
районний центр Полтавської області України).
Помер 14 вересня 1920 р. в м. Петрограді Росії (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на
Літературних містках Волковського цвинтаря.
Навчався в 5-й петербурзькій гімназії (1868-1872), медико-хірургічній академії (1872-1874). Закін-
чив юридичний факультет Петербурзького університету (1874-1879) склав екстерном екзамени по
історико-філологічному факультету Тартуського університету (1880)
Працював редактором журналу «Підвалини» (1881), помічником присяжного повіреного,
чиновником правління Лібаво-Роменської залізниці (1882-1890), очолював видавництво «Російсь-
ка література ХХ ст.» (1890-1910), відділ літератури словника Брокгауза та Ефрона (1891-1897), викладав в Петербурзькому університеті (1897-1899; 1906-1909), голова Літературного фонду
(1916-1919), директор Російської книжкової палати (з 1917), створеної за його ж ініціативи.
Наш земляк – організатор і перший директор Російської книжкової палати.
Друкувався в газетах «Російський світ», «Тиждень», «Новини», «Новий час», журналах «Цілина»,
«Сяйво», «Діло», «Вісник Європи», «Російська думка», «Російське багатство».
Перша книга «Російська література в її сучасних представниках» вийшла 1875 р.
Потім настала черга доробків: «Російські книги. З біографічними даними авторів та перекладачів»
(1895-1899), «Критико-бібліографічного словника російських письменників та вчених» (1889-
1904), «Основні риси історії найновішої російської літератури» (1897), «Джерел словника руських
письменників» (1900-1917), «Героїчний характер російської літератури» (1911), «Попереднього
списку руських письменників та вчених і перших про них відомостей» (1915-1918).
В. – упорядник семи збірників «Руська поезія» (1893-1901), восьми збірників «Руська література
XX ст.» (1890-1910), редактор збірника «Пушкініст» (1914-1918), глибоких досліджень про
творчість М. Гоголя, К. Аксакова, В. Бєлінського, І. Гончарова.
По собі В. залишив цінний архів – близько 2000000 карток, 3500 біографій письменників, 35000
одиниць іконографічних матеріалів. Все це багатство нині зберігається в Рукописному відділі
Інституту російської літератори АН РФ.
Та не завжди наш земляк знаходив мову з владою Так, його «Історія найновішої руської літерату-
ри» була заборонена постановою Кабінету міністрів (!), а її тираж – знищено (1885).
У свою чергу, його позбавили права на професію, відсторонивши від викладання в
Петербурзькому університеті за «неправильні погляди» на царизм (1899).
Серед друзів та близьких знайомих В. – Л. Толстой, Ф. Достоєвський, Ф. Батюшков, О. Блок, В.
Брюсов, І. Бунін, П. Вейнберг, М. Горький, І. Рєпін, В. Соловйов, Я. Полонський, С. Бонді, В. Ф.
Боцяновський, К. Бальмонт, Ю. Тинянов, В. Жирмунський та ін.
***
ТАЛАНТ НЕ САМОТНІЙ,
з професійного кредо С. Венгерова
Видатний письменник не самотній, як не самотнє дерево в лісі.
ГІПНОТИЗУЮЧА ВЛАДА ПИСЬМЕННИКА, зі спогадів С. Венгерова
«Читцем» Достоєвського можна назвати лише тому, що не існує іншого визначення для людини,
яка виходить в чорному сюртуці на естраду і читає свій твір. На тому ж вечорі, коли я чув
Достоєвського, читали Тургенєв, Салтиков-Щедрін, Григорович, Полонський, Олексій Потєхін.
Окрім Салтикова, який читав погано, і Полонського, який читав дуже піднесено-урочисто, всі
читали дуже добре. Проте саме лише читали.
А Достоєвський в повному розумінні слова пророкував. Тонким, пронизливо-виразним голосом і
невимовно захоплююче читав він один з найдивовижніших розділів «Братів Карамазових»,
«Сповідь гарячого серця», розповідь Міті Карамазова про те, як прийшла до нього Катерина
Іванівна за грошима, щоб виручити батька. І ніколи ще з тих пір не спостерігав я такої мертвої
тиші в залі, такого повного поглинання душевного життя тисячного натовпу настроями однієї
людини.
...Коли читав Достоєвський, слухач ...зовсім втрачав своє «я» і весь був в гіпнотизуючій владі
цього виснаженого, непоказного дідка, з пронизливим поглядом очей, котрі безпредметно
Последние комментарии
5 часов 6 минут назад
14 часов 9 минут назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад