Волховский Феликс [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
революції серед передових людей інших країн. З приїздом Волховського до Лондона Степняк
отримав енергійного і талановитого товариша з літературної роботи.
Уже восени 1890 р. почала виходити англійською мовою газета «Вільна Росія» під редакцією
Степняка і Волховського. З 1893 р. «Фонд», прагнучи продовжувати традиції герценівського
«Дзвону», почав видавати «Летючі аркуші». Редактором їх був Фелікс Волховський. «Аркуші», як
і газета «Вільна Росія», швидко відгукувалися на всі злободенні питання російського суспільного
життя...
ЛЮДИНА НЕ ШАБЛОННА, зі спогадів М. Чарушина
Зупинившись в номерах, я негайно ж відправився відшукувати Ф. В. Волховського, з яким був
знайомий в Петербурзі. В цей час він вже служив в Одеській міській думі, був близьким до
одеського ліберального міського голови Новосельського, який його дуже цінував, і мав великі
зв’язки в ліберальних колах. Жив він в невеликій квартирці разом з дружиною Марією Осипівною,
колишньою Антоновою, яка грала видну роль в московських студентських справах і так же, як і
сам Волховський, притягувалася до відповідальності в «Нечаївській справі».
Вона була хвора й не могла показатися, був хворий і сам Волховський. Проте останній, не
дивлячись на своє слабке здоров’я, був незвичайно живучий. Здається, ось-ось людина
розсиплеться, а потім дивишся – він знову бадьорий, діяльний і мило дотепний.
Маючи за плечима всього 30 років життя, він був вже сивий і мав чимале політичне минуле. 1868
року, студентом Московського університету, Волховський за участь в придбанні дешевих книг для
розповсюдження серед народних мас заарештовується і утримується в ув’язненні без будь-якого
обвинувачення 7 місяців.
У 1869 р., коли він служив в московській книжковій крамниці Черкесова, після обшуку його знову
беруть під варту у «Нечаївській справі» і ув’язнюють спочатку в московських в’язницях, а потім
Петропавловській фортеці, де Волховський і втрачає своє здоров’я.
Він був далеко не рядовою і не шаблонною людиною. У високому ступені симпатичний, м’який і
доступний, з великою ерудицією і організаторськими здібностями, що чудово володіє пером і
словом, і в той же час завжди діяльний і щиро відданий справі народу, він не міг не мати впливу
на осіб, з якими стикався. І дійсно, в Одесі завдяки, головним чином, саме йому був один з
найбагатолюдніших і організованих нелегальних гуртків, котрий діяльно працював не тільки серед
інтелігентських кіл, а й серед робітників.
ЗА ЩО, з роману Ю. Трифонова «Нетерпіння»
Фелікс Волховський теж потрапив до лікарні. Його знівечили зовсім ні за що: на Фелікса часом
нападала глухота, так бувало і в Одесі, здається, це велося за ним ще з першої в’язниці десять
років тому. Коли почалося буйство й тарарам, Фелікс саме був глухий, нічого не знав, і стукав у
двері за якоюсь власною випадковою потребою. Наглядачі не чули: були зайняті побиттям
баламутів.
Тоді Фелікс став стукати в двері щосили, і наглядачі, вирішивши, що і тут бунтують, увірвалися до
камери і взялися, ні слова не кажучи, калічити. Ось вже, напевно, були ласощі! Калічити
оторопілого, не готового до опору, та до того ж ще й хворого, слабкого...
Андрій не бачив Фелікса довго, той перебував у лікарні, потім його повернули до камери – Андрій
дізнавався від інших, – потім налагодили зв’язок, спочатку перестукуванням через спільних
знайомих, ...потім записками через карних злочинців. Андрій передав всі головні одеські новини, в
першу чергу, звичайно, про Машу і Сонечку, але Андрій не знав про них майже нічого, крім того,
що вони за кордоном, і, нарешті, зустрілися у дворі. Андрій, побачивши, здригнувся. Фелікс
згорбився, став зовсім сивим. Проте усмішка залишилася колишня – м’яка, винувата.
І в розповіді про те, як його били й тягнули до карцеру, а він нічого не розумів, була не злість, а
глузливість. «І довго ж я, дурень, добивався: за що? Мене б’ють, а я запитую: «За що? За що?»
БАГАТО ЗНАЧИТЬ ЙОГО ДОСВІД, з повісті I. Пiльгука «Дуби шумлять»
– Будемо враховувати надалi гiркий досвiд, – Пильчиков замовк, чекаючи, що скаже Панас
Якович.
– Про що ви вели розмову в Києвi з нашими друзями? – запитав Мирний.
– Про важливi справи... Розмовляли i про вас, Панасе Яковичу.
Змiнивши тон розмови, Пильчиков нiби декламував, наголошуючи на кожному словi:
– Ми дiти єдиної громади...
Останнi слова насторожили Панаса Яковича.
Последние комментарии
5 часов 4 минут назад
14 часов 7 минут назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад