Волховский Феликс [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

революції серед передових людей інших країн. З приїздом Волховського до Лондона Степняк

отримав енергійного і талановитого товариша з літературної роботи.

Уже восени 1890 р. почала виходити англійською мовою газета «Вільна Росія» під редакцією

Степняка і Волховського. З 1893 р. «Фонд», прагнучи продовжувати традиції герценівського

«Дзвону», почав видавати «Летючі аркуші». Редактором їх був Фелікс Волховський. «Аркуші», як

і газета «Вільна Росія», швидко відгукувалися на всі злободенні питання російського суспільного

життя...

ЛЮДИНА НЕ ШАБЛОННА, зі спогадів М. Чарушина

Зупинившись в номерах, я негайно ж відправився відшукувати Ф. В. Волховського, з яким був

знайомий в Петербурзі. В цей час він вже служив в Одеській міській думі, був близьким до

одеського ліберального міського голови Новосельського, який його дуже цінував, і мав великі

зв’язки в ліберальних колах. Жив він в невеликій квартирці разом з дружиною Марією Осипівною,

колишньою Антоновою, яка грала видну роль в московських студентських справах і так же, як і

сам Волховський, притягувалася до відповідальності в «Нечаївській справі».

Вона була хвора й не могла показатися, був хворий і сам Волховський. Проте останній, не

дивлячись на своє слабке здоров’я, був незвичайно живучий. Здається, ось-ось людина

розсиплеться, а потім дивишся – він знову бадьорий, діяльний і мило дотепний.

Маючи за плечима всього 30 років життя, він був вже сивий і мав чимале політичне минуле. 1868

року, студентом Московського університету, Волховський за участь в придбанні дешевих книг для

розповсюдження серед народних мас заарештовується і утримується в ув’язненні без будь-якого

обвинувачення 7 місяців.

У 1869 р., коли він служив в московській книжковій крамниці Черкесова, після обшуку його знову

беруть під варту у «Нечаївській справі» і ув’язнюють спочатку в московських в’язницях, а потім

Петропавловській фортеці, де Волховський і втрачає своє здоров’я.

Він був далеко не рядовою і не шаблонною людиною. У високому ступені симпатичний, м’який і

доступний, з великою ерудицією і організаторськими здібностями, що чудово володіє пером і

словом, і в той же час завжди діяльний і щиро відданий справі народу, він не міг не мати впливу

на осіб, з якими стикався. І дійсно, в Одесі завдяки, головним чином, саме йому був один з

найбагатолюдніших і організованих нелегальних гуртків, котрий діяльно працював не тільки серед

інтелігентських кіл, а й серед робітників.

ЗА ЩО, з роману Ю. Трифонова «Нетерпіння»

Фелікс Волховський теж потрапив до лікарні. Його знівечили зовсім ні за що: на Фелікса часом

нападала глухота, так бувало і в Одесі, здається, це велося за ним ще з першої в’язниці десять

років тому. Коли почалося буйство й тарарам, Фелікс саме був глухий, нічого не знав, і стукав у

двері за якоюсь власною випадковою потребою. Наглядачі не чули: були зайняті побиттям

баламутів.

Тоді Фелікс став стукати в двері щосили, і наглядачі, вирішивши, що і тут бунтують, увірвалися до

камери і взялися, ні слова не кажучи, калічити. Ось вже, напевно, були ласощі! Калічити

оторопілого, не готового до опору, та до того ж ще й хворого, слабкого...

Андрій не бачив Фелікса довго, той перебував у лікарні, потім його повернули до камери – Андрій

дізнавався від інших, – потім налагодили зв’язок, спочатку перестукуванням через спільних

знайомих, ...потім записками через карних злочинців. Андрій передав всі головні одеські новини, в

першу чергу, звичайно, про Машу і Сонечку, але Андрій не знав про них майже нічого, крім того,

що вони за кордоном, і, нарешті, зустрілися у дворі. Андрій, побачивши, здригнувся. Фелікс

згорбився, став зовсім сивим. Проте усмішка залишилася колишня – м’яка, винувата.

І в розповіді про те, як його били й тягнули до карцеру, а він нічого не розумів, була не злість, а

глузливість. «І довго ж я, дурень, добивався: за що? Мене б’ють, а я запитую: «За що? За що?»

БАГАТО ЗНАЧИТЬ ЙОГО ДОСВІД, з повісті I. Пiльгука «Дуби шумлять»

– Будемо враховувати надалi гiркий досвiд, – Пильчиков замовк, чекаючи, що скаже Панас

Якович.

– Про що ви вели розмову в Києвi з нашими друзями? – запитав Мирний.

– Про важливi справи... Розмовляли i про вас, Панасе Яковичу.

Змiнивши тон розмови, Пильчиков нiби декламував, наголошуючи на кожному словi:

– Ми дiти єдиної громади...

Останнi слова насторожили Панаса Яковича.