В целом средненько, я бы даже сказал скучная жвачка. ГГ отпрыск изгнанной мамки-целицельницы, у которого осталось куча влиятельных дедушек бабушек из великих семей. И вот он там и крутится вертится - зарабатывает себе репу среди дворянства. Особого негатива к нему нет. Сюжет логичен, мир проработан, герои выглядят живыми. Но тем не менее скучненько как то. Из 10 я бы поставил 5 баллов и рекомендовал почитать что то более энергичное.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
затихав.
Рибалки казали про вітри, що: — лівант змінився на теплий фонарський. З моря почали заходити рибальські бриги і шхуни. Вони, входячи, згортали вітрила й ставши до приплавів Корабельної Сторони, звично лікували хвороби після шторму.
Начальник порту повідомив Ван-Баара, що по сіно послано телеграму до Керчі й що транспорт сіна залізницею прийде звідти. З того часу Хякінен почав уявляти собі кожен перестук транспорту по рейках. Він вираховував скільки часу повинно минути до його звільнення з під терору вантажу. Потім він пригадував олександрійський порт і намагався уявити, якнайточніше, ввесь процес вивантаження худоби: як всі двісті його катів сходитимуть на берег, під олександрійське сонце. Доки що ж худоба ревла четвертий день без перерви. Рев цей був уже якийсь протяжний і жалюгідний. Коли ж голяндські матроси виходили на колишню «Нахімовку», на їх указували пальцями всі портові «жоржини» і їхні виснажені зимою і безсезонням подруги.
— Знову чабани вийшли, — казали вони.
Це перебування в порті для голяндців було зіпсовано остаточно. Корови винайшли засоби справжньої помсти й загасити її можна було лише сіном. Уперше екіпаж пароплаву не списувався з борту на берег і принади порту було знищено на ввесь час стоянки. Адже, навіть позбавлені взимку клієнтури, завжди готові на ніжність, професійні сортові подруги не хотіли розмовляти з «чабанами».
Корови вщухли, лише побачивши на палубі перші в'язки сіна. Та це було вже пізно. Якірні котвиці з грюком намотувалися, якір виходив з води, і пароплав мав рушати, закінчивши вантаження сіна, в звільнене від шторму й натомлене вітрами море. Був вечір; простецеві маяки підморгували внизу й нагорі. Бакани воріт світилися й «Генді» пройшов крізь ворота, соромливо салютуючи прапором і вбачаючи насмішку в кожному салюті-відповіді.
«Генді» вийшов у море.
На хвилі він став лагідно й заспокоєно. Потім пароплав пішов, взявши курс просто на Олександрію, везучи повні трюми сіна й оточений загальною ненавистю, заспокоєний вантаж.
_________________________________
Примітки
Новелу «Сіно» Олександра Мар’ямова тут представлено за виданням «УЖ» (Універсальний журнал) № 5 (7) 1929, Харків; стор. 14-17.
Олександр Мар’ямов (Езра Мойсейович Мар’ямов, 1909-1972) – український журналіст, мандрівник, прозаїк, а також російський кінокритик і сценарист. Його твори, написані українською мовою, друкувалися зокрема в українських часописах «Нова генерація», «УЖ», «Літературний ярмарок», «Глобус», «Шквал», «Кіно», «Робітничий журнал», «Всесвіт», «Металеві дні», а також у низці газет.
Ілюстрації до новели «Сіно» О. Мар’ямова нарисував Володимир Федорович Нерубенко (1905-1944), український (харківський) художник-графік. Загинув у боях Другої світової війни.
Баталер (франц. batailleur) – особа, яка опікується на кораблях і базах продовольчим, речовим та іншим забезпеченням; судовий інтендант.
Последние комментарии
3 часов 1 минута назад
3 часов 18 минут назад
3 часов 43 минут назад
4 часов 15 минут назад
5 часов 22 минут назад
7 часов 2 минут назад