Русалонька із 7-В та загублений у часі [Марина Степанівна Павленко] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (51) »
4. Ку-ку! Привіт!
Зате на підвечірок подали… вареники! Змилосердилась кухарка! Що то — особисте знайомство! І все ж у животі зосталась незаповнена порожнеча: мстились не з’їдені ще в обід суп і перловка. Бо з трьох вареників — який наїдок? Бродила таборовим дворищем. Яке тут усе квадратне! Алейки, клумбочки — мов під лінієчку! Над ними — коробочки-корпуси. Мабуть, аби діти краще засвоювали геометричні фігури? І все ж цікаво, чи дійшов уже лист? Чи пакують уже батьки омріяні ласощі? Бродила й уявляла, що із замовленого вони покладуть до посилки. Ось тато хоче потішити Софійку пакуночком вафлів. Ось мама переконує, що він зіпсує дитині зуби. Ось дядько Сергій запевняє, що коли в міру, то солодке навіть сприяє натхненню. А Сніжана жартує, що має знайомого стоматолога. Звісно, ніхто не зважає на малого Ростика, який тим часом ухопив цукерку і смокче її разом із обгорткою. Знає Софійка їх усіх як облуплених! Усіх недорогих і рідних!.. Цікаво, а як там… Ні, вона не думає про Вадима! Чи трохи думає? Ну, зовсім трохи: чи, наприклад, помітив, що її немає в місті? Тільки уявити: на прохання покликати Софійку до телефона почує: «А Софійка — в таборі!» Ні, краще так: «Софійка поїхала на відпочинок!» «Невже? — запитає він. — Чому я про це не знав?» — «Якби ж ти хоч іноді подзвонював їй за останні два тижні!» — сердито скаже мама. А ще ліпше, якщо вона здивується: «Хіба то не через тебе вона щовечора займає телефон, розповідаючи про свої новини? До когось гак жебонить!..» Та коронним номером могли б стати мамині слова: «Можеш подзвонити їй на мобільний!» Відколи вдома сказали, що комп’ютер — це надто дорого для сімейного бюджету, Софійка, як дочка неегоїстична й ощадлива, почала мріяти про дешевше — мобілку.У таборі зараз гуртки за інтересами. Софійка ніяк не може визначитися зі своїми інтересами. Що вона вміє? Що любить? Якби клуб любителів читання! Тут, кажуть, є бібліотека, треба якось навідатись. А решта… І з жахом усвідомлювала, що, мабуть, не має справжніх інтересів. Музика? Що знає у ній, крім семи нот і «Місячної сонати»? Малювання? Мала плани, але сьогоднішній день… Це якби вміти малювати, як ось на цьому малюнку! Засліплена своїм сонячним колом, на нього й уваги не звернула! Хтось із юних малярів постара-а-ався! На асфальті — аж вихлюпував барвистими хвилями сад. Вдалині — якісь будівлі, а на передньому плані гойдаються, мов живісінькі, голівки пречудових квітів! Невже і крейдою можна так правдоподібно зображати? Хто ж автор? Це справжній талант! Перше місце можна б і дати! — Ку-ку! Привіт! — пролунало із-за паркану. Вслід за вітанням у дірку пролізла рум’яна кучерява дівчинка років дванадцяти. Раніше Софійці щастило на знайомства із людьми, котрі вилазили переважно з кущів. Дірка в паркані — вже щось новеньке. — Ти намалюва’? Гарно! — Дівчинка зупинилась поруч із Софійкою над малюнком. — На жаль, це малював хтось інший… — Скільки вже тут було тих конкурсів «Літо і дру’» — вперше бачу, щоб аж так… — Ти — з Леськовичів? А хіба місцевим у таборі можна? — Зі мною вже змири’! Тільки вечір — я вдома повправляюсь і сюди! Вже не одну зміну зустрічаю і проводжу… Не одних друзів… Хочеш, тепер дружитиму з тобо’? Я — Віта. — Я — Софійка, але… Хіба так просто можна зробитися друзями? — О, ти гля’, який симпатичний котик! — підбігла Віта до Софійчиного малюнка. — Мій!.. — зашарілась дівчинка і вирішила, що дружба нашвидкуруч в окремих випадках таки можлива. Навіть між дівчатами. — То які в нас плани на цей вечір?
5. Річкове диво
Уночі накрапав дощик, і малюнки на асфальті розпливлись барвистими патьоками. Всі журились і бідкались. Софійка так марно вишукувала на сірому тлі образ коханої Чорнобілки, що навіть перестала думати про «Місячну сонату». Цієї-бо ночі мелодія знов стелилась над околицями: так само після кількох невдалих початків, так само після невправних школярських гам. Тільки й того, що крізь шум водяних крапель чулася набагато слабше. Хоча, може, то Софійці вже снилось? Потомлені, всі цієї ночі спали справді як на дощ! Із сумом споглядала залишки вчорашнього квіткового пейзажу. — Нічого, новий намалюю! — скрушно махнув рукою… вже знайомий з учора опецьок! — Як? Це ти так гарно малюєш? Аж не віриться! Ну… На перший погляд ти не схожий на художника! — А на кого схожий? Не признається ж йому, що схожий швидше на якогось м’ясника, ніж на пейзажиста! Софійка для того надто вихована! Тому обійшлася чемним: — Хіба що сонце у тебе трішечки кривувате!- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (51) »
Последние комментарии
1 день 1 час назад
1 день 6 часов назад
1 день 14 часов назад
1 день 17 часов назад
1 день 17 часов назад
3 дней 4 часов назад