Експериментальний депутат [Олекса Влизько] (fb2) читать постранично, страница - 4

одружившися з тисяча чотирма відьмами Брокену, здох од знесилля на руках Деві О'Хеліхана. Крім того, Енді, коли тебе й виберуть, на що в тебе шансів стільки, скільки у свині, яка попала до свинобійні, на життя, то в сенаті на тебе й не глянуть.

— Глянуть.

— Брешеш, Енді!

— Глянуть, бо я поставлю Куліджеві таку діягнозу, після якої він матиме змогу поміркувати, що, власне, Шопенгавер песимістичніший від Монтеня, а Монтень підходящий філософ для мешканців лазарету. А там недалеко й до дискусій.

— Одначе! — сказав я.

— Котись, бо стрілятиму, — сказав Енді. — Твоє «одначе» може передавити всіх капіталістів світу й одного кабана з половиною, з додатком в одного патера, навчителя недільної школи в понеділок, молодої без молодого й пляшки віски.

— Одначе!

— Заткнись.

— Одн...

Далі я нічого не пам'ятаю. Було вражіння, наче мене придавили Кумберлендські гори або припестила Стіннесова дочка з посагом у мільярд карбованців валютою. Я чув, як у розпуці дзеленькали шибки «Дідусика Каррігана» і жахливо верещали люди, наче йшли на месу до Ватикану. А серед усього цього переді мною, як ві сні, літав Томасом Торквемадою* Товстий Енді, і, стріляючи з своїх бравнингів, устигав у той же час кредитувати всіх вільною рукою, що їй позаздрив би й Джім Хенфорд, чемпіон боксу.

Один з таких кредитів, мабуть, одержав і я. Коли я отямився, в очах застилало туманом з Місісіпі, а в невідомих преріях паслись рябі кобили, ціною в 1.000 доларів з розстрочкою кожна.

Досить добре придивившись, я міг так же ясно бачити свої губи, як шматок голяндського сиру, що зветься місяцем і є головним фактором розвитку кохання.

На лобі в мене гордо красувалася тіяра, якої ніколи не носив і Пій IV.*

Розповідали, коли на другий день побачили мене в «Дідусика Каррігана», що то було вражіння, наче вздріли фараона Тупталех... тьху... мона, коли він їхав у авто Генрі Форда по Бродвей Стріт на біржу.

В усякому разі, я зробив не менше вражіння, ніж зробив би Колумб, коли б учив дикуна пекти на свічці яйця й робити з місіонерів паштети. Тіяра моя зникла тільки за місяць, а рябі кобили, не зважаючи на конституцію, безкарно галопували в преріях цілих два місяці.

Однак, я далеко зайшов...

На другий день після індульгенції Товстого Енді, в таверні «Дідусика Каррігана» мало бути зібрання, на якому треба було обрати депутата до сенату від цього диявольського містечка.

Тобто ніякого обрання й не було, бо депутата, за нашою конституцією, було обрано вже давно самим депутатом і консерваторами, а зібрання було для форсу, щоб потім вибріхуватися, що депутата обрали коров'ячі хлопчики.*

Кандидатуру брав, здається, консерватор Альфред-де-Каналья-і-Скотина чи щось таке не менш кілометрове.

Але я знав ще одну кандидатуру, якої ніхто не знав, бо цей кандидат мав ще її виставляти. О 12-ій годині всі були в зборі у «Дідусика Каррігана». Сюди ж явилися іржаві боббі, витягнуті з льохів разом з віски, і наскрізь зрешетені кулями ковбоїв. Це — на випадок овацій Альфреду-де-Каналья-і-Скотина.

На здоровий стіл, що стояв замість трибуни, злізла невідомо ким — спиритичними медіюмами чи ангелами — обрана президія з мера містечка й инших робітників від коханок, жеребців і перин.

Перше слово взяв голова президії з доповіддю про міжнародню політику. Він почав з Каїна й Авеля, а закінчив Лігою Націй та своєю бабусею «Предсідательшою товариства сприяння тваринам».

Я, одначе, не добачав звязку в тому, щоб через те, що бабуся його була «Предсідательшою тварин», він головував-би у президії. І було дивно, чому саме громада не взяла його під свій захист.

Залунали гучні оплески ногами, а Товстий Енді став салютувати бравнінгами в шибки «Дідусика Каррігана». Іржаві боббі ще більше зімкнулися навкруги столу, утворивши бутерброд, і витягли не менш іржаві пістолети, яких, мабуть, уживав ще Колумб на Кубі.

Голова продовжував.

Він з'ясував ріжницю між Куліджем і якимись метеликами, яких я ніколи не бачив в зоології і яких голова назвав — одного «Маком на льоді», а другого — якось Пістолетом без Пістона, чи Лафоллетом з пістонами без пістолета, чи Пістолетом з пістонами із Лафоллета чи, нарешті, пістолетом із Лафоллета і з пістоном, закладеним десь у конкретному місці. Це вже не розберусь. З останнього імени можна було утворити стільки комбінацій, скільки ніколи не бачив учитель недільної школи в дієсловах своєї граматики й аптекар у ліках...

Нарешті, голова закінчив свій реквієм через тоненьке «мі» головної партитури сикстинської капели:

— Тільки консерватори завжди обороняли інтереси робітників, і ви повинні підтримати нас. Кулідж — консерватор, і нам треба вдержати його й надалі президентом Америки.

Жахливий душегубський баритон головного тамтаму жерців Віцлі-пукці прорвав слова голови. Товстий Енді сказав:

— Так, так... ми повинні втримати Куліджеву голову президентською головою, настромивши її на шпиль тієї стайні, де ніколи не стояла моя кобила і що зветься --">