Чарівне горнятко [Степан Далавурак] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (96) »
ЯК ПАНОК БАЛАКАВ ПО-НІМЕЦЬКИ[2]
В одному селі жила бідна вдовиця. А вона мала доньку — вродливу, як ружа. Раз дівчину вирішив засватати поганий панок з сусіднього села. Був миршавий, та гонору мав стільки, що стало би й на трьох великих панів. Поїхав до вдовиці на оглядини. В дорозі, довго думав, як має поводитись, аби вдовиця і її донька переконалися, що він не просто якийсь там панок, а справжній панисько. Сказав своєму наймиту: — Коли буду балакати, ти кажи, що я великий пан і вмію лише по-німецькому. Чуєш? — Ага. — Будеш їй по-нашому тлумачити те, що вчуєш від мене. Зрозумів? Приїхали. Вдовиця так зраділа, що аж сіяла перед паном. — Прошу красно, заходьте до хати. — Вухри-мухри, вухри-мухри… — відповів панок. Господарка витріщила очі. — Що з ним? — спитала наймита. А той відповідає: — Мій пан говорить лише по-німецькому. Він не просто якийсь там панок, а справжній панисько. Вдовиця запросила до гостини. — Вухри-мухри, — промимрив жених. — Що пан сказали? Наймит розтлумачує: — Та сказали, що не хочуть їсти. Панок був голодний і за таке тлумачення розсердився на наймита, аж почервонів. Крикнув щосили: — Вухри-мухри! Мухри-вухри! Наймит сіпнув ґаздиню за рукав: – Ідіть від нього, паніматко, не докучайте з гостиною, бо він може вдарити. Як ще йому згадаєте один раз про їжу — пан утече. Нащо вам того? — Вухри-мухри! — застогнав панок. А наймит тлумачить: — Пан кажуть, що їм усі панські страви вже приїлися. Просять, аби їм дати горнятко води і окраєць хліба. Посідали красненько до столу. Панок їв сухий хліб і запивав водою, а ґаздиня та її дочка, а з ними й панів наймит — вареники в сметані. Почали нарешті лагодитися в дорогу. Вдовиця поклала перед женихом вузлик із гостинцями. — Вухри-мухри, вухри-мухри… — вдячно закивав головою пан. А наймит — своє: — Що ви, паніматко? Заберіть, бо пан то все одно викине у яр. Не сердьте мого пана якоюсь там торбиною. Панок на те аж скривився. Виїхали за село, і як голодний вовк накинувся на наймита: — Що ти наробив?! Мені в очах темніє! Наймит знизав плечима: — А хіба я знаю по-німецькому? Думав, що тлумачу все так, як має бути. Цілу дорогу пан свистів у ніс. Більше ні з ким у житті не балакав по-німецьки.ПРО БАГАЧА, ЩО НАРОДИВ ТЕЛЯ[3]
Жив-був багач Амбросій, що мав великий смак до їжі. Був такий череватий, що своїх колін уже не бачив. А в тому ж селі жив бідний хлоп Лесько, сміхар на весь світ. Бувало, як щось скаже, то люди рачки лазять від сміху. Якось Лесько здибався з Амбросієм, зміряв його очима від голови до ніг і ткнув пальцем у товстий живіт: — Ти за тиждень народиш теля! — Жартуєш, Леську… — Ні, бігме. Прийшов Амбросій додому, та такий сумний, ніби його десь обікрали. Говорить до жінки: — Сказав Лесько, що- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (96) »
Последние комментарии
1 день 9 часов назад
1 день 11 часов назад
2 дней 2 часов назад
2 дней 2 часов назад
2 дней 7 часов назад
2 дней 11 часов назад