Експедіція в природу [Василь Павлович Бережний] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
В. Бережний ЕКСПЕДІЦІЯ В ПРИРОДУ
— Лежи, лежи, синку, тобі ще не можна рухатись. Отак. А тепер порозмовляємо. Скажи, синку, поясни мені: навіщо ви це зробили? — Навіщо? А хто його зна… Хотілося до природи, кортіло дихнути тією… дикою атмосферою… — Невже ви не розумієте, що півсфера над містом захищає усіх мешканців… — …від грізних явищ природи — це ви хочете сказати? — Авжеж, синку. Півсфера дає… — …можливість підтримувати оптимальний стан повітря — найкращі фізико-хімічні й температурні характеристики. А це в свою чергу… — Ну от, бач, ти все добре розумієш, синку, в тебе ж середня освіта, і все-таки ви наважились пошкодити цю півсферу. Це… ну, як би тобі пояснити… наче маленька дитина штрикає в долоні матері, теплі долоні, які її зігрівають. Де ваш здоровий глузд? — Здоровий глузд… Набридло нам жити під ковпаком! Від міста до міста довжелезні тунелі. — Так усе ж видно! І півсфера прозора, і труби-тунелі прозорі, їх просто непомітно. Хіба ми не милуємося хмарами, річками, плантаціями? — Та воно-то видно… Але ж хочеться дихнути тією атмосферою! Відчути її в роті і в носі, обличчям і руками! Як ви, дорослі, не розумієте, що в теплиці, в оранжереї, хоч і обладнаній ідеально… — І звідки це у вас взялося? Диво та й годі. Бач, він ще й посміхається. Добре, що нагодилися аварійники! — Добре… Зірвався задум. — Невже ви хотіли вискочити… туди?! — А що ж? Для того й розплавили шмат ковпака, чи то пак півсфери. Якби Юрко не зачепив своєю лінзою так багато — не зразу б помітили! — І ви… хотіли в пролом… у ту крижану завію? Ви ж бачите, що там водяна пара замерзає і падає, наче вата! Ваші дихальні шляхи одразу б замерзли! Який жах! — Але ж, мамо, колись люди жили віч-на-віч з природою. — Колись!.. На світанку цивілізації. А тепер… Хіба ти, синку, не розумієш, що там — стихія?! — Отож і цікаво! — Їм цікаво! Там же не контрольовані сили природи — вітри, бурі, дощі, снігопади, електричні розряди — усе ж це вороже людині, вороже життю. Хаос, буяння страхітливих сил, руйнація. — Ми хотіли хоч трохи побути віч-на-віч із стихією, хотіли здійснити експедицію в природу… — Зрозумій, сипку, що вся історія людства — це боротьба з природою, невтомна, невщухаюча боротьба. Хоч це коштувало величезної витрати енергії незчисленним по колінням, та все-таки людство свого досягло. Людина таки виділилася з природи, ізолювалась од неї, створила собі нову, другу природу, в якій виключено всякі випадковості. А ви пориваєтесь до стихії, надумали «експедицію в природу»… Ну, скажи, хіба це не хлоп’яцтво? — Те, що ми зробили, може й хлоп’яцтво… Та певно, що хлоп’яцтво. Треба було все обміркувати серйозніше, зважити не тільки на міцність матеріалу півсфери, а й на міцність… опору дорослих. А ми експромтом. Згоден: погарячкували. — Е, ні, синку, не цієї згоди я хочу від тебе, мене зовсім не цікавить, як ви це вчинили — добре чи ні. Я волію, щоб ти усвідомив шкідливість, абсурдність самого наміру. Чому ж ти мовчиш? — Думаю. — Подумай, подумай. Хоча з того, що я тобі сказала.. — Мені невтямки: чому це природа ворожа людині? Адже вона створила людину, вона виплекала її на своєму лоні? Хіба людський рід виріс не в буянні тих самих стихій? — То був первісний етап. Він закінчився дуже давно, сотні тисяч років тому. — А хіба зараз людство не черпає в природи необхідну сировину? — Черпаємо, беремо скільки треба, перемагаючи її опір. Ми не можемо обійтися без природи, це очевидно. Але єдність людини з природою здійснюється через протиріччя. Це єдність протилежностей. Коли ви, юнаки, усвідомите це, то в ваших головах не виникатимуть отакі химерні потяги. — Хтозна. Все незвідане вабить, дуже хвилює… Ех, коли б ви знали, мамо, як на нас війнуло! Як перехопило нам подих! — Просто дія низької температури. — «Просто дія…». Коли б то! Тут щось інше… — Заспокойся, синку. Вам, юнакам, на кожному кроці «щось інше». А подорослішаєте, і світ ніби зміниться для вас. Ось і батько прибув! Може, ти краще послухаєшся його. Добре, синку? Одужуй! — До побачення, мамо. Драстуйте, тату. — Драстуй, сину. — Ви теж будете говорити про хлоп’яцтво, абсурдність і здоровий глузд? — Не треба одразу наелектризовуватись. Ти ж хлопець уже не маленький і мусиш розуміти, що для мами все це… — Я розумію. Мама хоч і філософствувала, та весь час… — …залишалась насамперед мамою, правда? — Так. А ви?.. — А я був і буду батьком. І теж скажу, що отакі вибрики — це навіть не хлоп’яцтво, а дитячість. Хто ж так готується до важкої експедиції? — Що не одягли скафандрів? Так це ж та сама оранжерея… — Треба виготовити теплий одяг. Розумієш, колись, у сиву давнину, люди взимку носили теплий одяг. Не закривали облич, навіть очей, дихали первісним повітрям.
- 1
- 2
Последние комментарии
7 часов 57 минут назад
18 часов 17 минут назад
1 день 6 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 15 часов назад
1 день 16 часов назад