Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник [Генріх Белль] (fb2) читать постранично, страница - 2

відповідному місці будуть названі навіть поіменно), і те, що тут буде сказано про неї, можна майже напевне вважати не тільки ймовірним, а й правдивим. Лені мовчазна і потайна — а оскільки ми вже назвали дві риси, що свідчать не про її зовнішність, а вдачу, треба додати до них і дві дальші: Лені не озлоблена й ні в чому не кається, навіть не кається, що ніколи не оплакувала смерті свого першого чоловіка. Лені така нездатна до каяття, що всяке «більш» чи «менш» стосовно цієї риси було б недоречне; вона, мабуть, просто не знає, як то каятися; з цього погляду — і не тільки з цього — її релігійне виховання треба визнати за невдале; іншими словами, воно пішло нанівець,— може, й на краще для Лені.

Що ще недвозначно випливає зі свідчень поінформованих осіб: Лені перестала розуміти цей світ, сумнівається, що взагалі будь-коли розуміла його; вона не може збагнути ворожості оточення, не розуміє, чому люди такі люті на неї і так завзято ту лють виявляють; вона нікому, і їм також, не зробила нічого поганого; останнім часом, коли їй доводиться виходити з дому в крамницю, з неї відверто глумляться, кидаються словами, серед яких «паскуда» чи «потіпаха» ще найневинніші. Навіть знов з'явилася лайка, що бере свій початок від події тридцятирічної давності: «комуністична повія», «російська любка». Лені не реагує на образи. Що вслід їй пошепки кидають слово «нечупара», вона чує мало не щодня. Її вважають байдужою чи взагалі нечутливою; все це неправда: за цілком певним свідченням (свідок Марія ван Дорн), вона вдома годинами плаче, її кон'юнктивальні мішки й сльозові залози мають роботи вдосталь. Навіть сусідські діти, з якими Лені досі була в товариських стосунках, наструнчені проти неї, вигукують їй услід слова, що їх ні самі вони, ні Лені до пуття не розуміють. А тим часом з докладних і вичерпних свідчень, узятих геть з усіх, аж до найостанніших, джерел, можна зробити висновок, що Лені майже напевне за ціле своє життя мала інтимні стосунки з чоловіками загалом хіба зо два десятки разів: двічі з Алоїзом Пфайфером, з яким потім одружилася (раз до і раз після шлюбу, бо одружена вона була всього три дні), а решта з чоловіком, за якого вона вийшла б навіть заміж, коли б не стали на заваді обставини. Через кілька хвилин після того, як Лені дозволено буде самій вступити в дію (що станеться не скоро), вона вперше вчинить те, що можна назвати падінням: зглянеться на одного робітника-турка, який навколішки незрозумілою мовою благатиме в неї ласки, і зглянеться тільки тому — тут йому пощастило,— що не зносить, як хтось стоїть перед нею навколішки (зайве навіть казати, що сама вона нездатна стояти навколішки). Може, треба ще додати, що Лені — кругла сирота, що в неї є кілька неприємних родичів по чоловікові, кілька трохи приємніших кревних на селі і син, який має двадцять п'ять років, носить її дівоче прізвище і саме тепер сидить у в'язниці. Мабуть, важлива й ще одна її фізична прикмета, вона теж відіграє не останню роль у тому, що до Лені так чіпляються чоловіки. Лені має майже не торкнуті часом пишні груди: жінок з такими грудьми палко кохають, про них складають вірші. Люди з її оточення раді були б, щоб Лені десь ділася чи згинула; їй навіть кричать услід: «А хай ти западешся!» або: «Щоб ти пропала!» Доведено, що часом дехто вимагає відправити її в газову камеру; що таке бажання є, відомо напевне, а чи є змога його виконати, авт. не знає; він може тільки додати, що висловлювано те бажання дуже рішуче.

Треба назвати ще деякі зі звичок Лені. Вона любить попоїсти, але до міри; основна її їда — сніданок, коли вона споживає свіже, некруто зварене яйце, трохи масла, ложку чи дві мармеладу (точніше: сливового варення, яке в одній чужій країні називають повидлом), міцну каву з гарячим молоком, майже без цукру, і неодмінно дві свіжі, хрумкі булочки; до обіду Лені досить байдужа, з неї вистачає юшки і трохи чогось на десерт; ввечері вона їсть холодну страву: дві-три скибочки хліба, трохи салати, ковбаси чи м'яса, якщо дозволяють кошти. Особливо для неї важливі свіжі булочки; тих булочок їй не приносять на замовлення, а вона їх вибирає власноручно. Це не означає, що Лені мацає булочки руками,— вона визначає їхню якість на колір; найдужче, принаймні з їжі, вона ненавидить глевкі булочки. Через ті булочки й через те, що сніданок — її щоденна святкова учта, вона вранці навіть виходить на люди, наражаючись на лайку, плітки й образи.

Щодо куріння, то треба сказати: Лені курить з сімнадцяти років, звичайно по вісім сигарет на день, ніколи не курить більше, дуже часто менше; у війну вона якийсь час не курила, бо потай віддавала сигарети тому, кого любила (не своєму чоловікові!). Лені належить до тих людей, що часом люблять випити вина, ніколи не більше як півпляшки; залежно від погоди — й чарку горілки, а залежно від настрою та фінансів — і чарочку шеррі. Далі: Лені від 1939 року має шоферські права (одержані зі спеціального дозволу, ще буде сказано, за яких саме обставин), але від 1943 року не має вже машини. Вона любила їздити --">