Вход в систему

Что такое OpenID?

Последние комментарии

Новое на форуме

подробнее

Последние записи в блогах

подробнее

Впечатления

Михаил Самороков про Владимиров: Сармат (Боевая фантастика)

Говно.
Косноязычно, неграмотно, примитивно.
Перед прочтением сжечь

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Khan77 про Павел: Ага, вот я тут (Попаданцы)

Добавить на полку

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Ангелов: Эсминцы и коса смерти. Том 1 (Альтернативная история)

Мне не понравился стиль написания - сухой и насквозь казённый. Не люблю книги канцеляристов.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Сухов: Каторжанин (Попаданцы)

Очень понравились две книги, этой серии. Весьма увлекательно.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
yan.litt про серию За последним порогом

В целом средненько, я бы даже сказал скучная жвачка. ГГ отпрыск изгнанной мамки-целицельницы, у которого осталось куча влиятельных дедушек бабушек из великих семей. И вот он там и крутится вертится - зарабатывает себе репу среди дворянства. Особого негатива к нему нет. Сюжет логичен, мир проработан, герои выглядят живыми. Но тем не менее скучненько как то. Из 10 я бы поставил 5 баллов и рекомендовал почитать что то более энергичное.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Тінь сови [Роман Скиба] (fb2) читать постранично, страница - 2

- Тінь сови 695 Кб скачать: (fb2)  читать: (полностью) - (постранично) - Роман Скиба

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

долонь.
Що світилам до Вас?
Все на світі триває і тане.
І зліта волосок,
Зачепивщись за чорний вогонь.
Йде від моря дівча.
І всміхається: "Янчику, де ти?"
І ятриться прибій,
І втонути сонцям не дає.
Ось вам, люди, свіча.
Хай зустрінуться два силуети.
Хай з-під Ваших, з-під вій
Занебесніє небо моє...

*
Зорям важко самим,
Адже зорі до болю осінні.
Вже на диких вітрах
Доіскрилось у ріках вино.
Скоро згаснемо ми.
І завихряться зоряні тіні...
Хай повториться страх.
Хай повториться все від основ.
Білий світ – на шматки.
Чорний Всесвіт – на білі комети.
Ви ще трішки живі,
Це було вже, було вже. Було...
Хай спливуться віки.
Хай зустрінуться два силуети.
І пропащій сові
Перед летом заниє крило...

* * *
Гітара зав'яне
На першій струні.
І пирснуть у вічі
Три чорних тюльпани
На жовтім вікні.
І макові свічі.
Розсунуться штори –
Така вже пора.
Прочиняться двері...
І скрипне величність
Старого пера
По сивім папері.
Хай відблиски літер
І вихори свіч
Хтось грає по нотах...
Оранжевий вітер
Остудить за ніч
Мій маковий гнотик.

ПІСЕНЬКА
Я вернувся туди.
В мій ожиновий дощ.
Повен космос води.
Ви одна серед площ.
Просто вечір такий...
Просто осінь і все...
Ліхтарі-нічники
Похилили шосе.
Повен космос води.
Сутінь сяючих товщ.
Ось вам – пес-крокодил...
Ось Вам – я. Ось вам – дощ...
Жук по ринві повзе.
Просто жук, без прикрас.
Нам сьогодні везе –
Просто час такий, час.

БАЛАДА ПРО ЧОРНОГО ПСА
"Гой, Маріє, Марієчко,
Я вже скоро прийду..."
Покотилося пір'ячко
По осіннім меду.
Захрустіли під стопами
Жовті душі гаїв.
"Навіть дим над окопами
Пахне тілом твоїм..."
Виноградне сузір'ячко
Опаде в лободу.
"Ти не думай, Марієчко,–
Як сказав, то прийду..."
...І зачалась над простинню
Сива тінь кажана.
Злиплась темрява з осінню.
Заридала жона.
Домовик її змучений
Кинув хату мести.
Розметав її кучері
На старенькі листи.
...Жовті свічі засвічені
Тьма стійка, як вино.
Вчуй між віщої ніченьки
Легкий стук у вікно.
Гой, Маріє, Марієчко,
"Гой, Марієчко, Ма..." –
А на згаслім подвір'ячку
Тільки пес та пітьма.
Ясени посходилися,
Місяченько зачах.
Пес в лице її дивиться
В нього вогко в очах.
"Ти змінилась, Марієчко,
Я, напевно, також..."
Покотилося пір'ячко –
Тілом вдарила дрож.
Дві зірчини скотилися.
Аж у серці луна.
Пес в лице її дивиться.
І регоче вона.
...Між хатами безокими
Заблукаєш в дощах.
Йтимуть роки за роками
У собачих очах.
Гой, Маріє, Марієчко,
Розпливуться листи.
І закотиться пір'ячко
В захурдельні світи.
Будуть свічі засвічені,
І нікого – ніде...
Не тремти – це лиш ніченька.
Як сказав – то прийде...

Смереки над Стіксом


* * *
А ти й не бачиш – я стою за шторою.
Мене нема уже четвертий день.
А над твоєю свічечкою хворою
Глухий годинник кашляє і йде.
Ялинка наша мружиться до місяця.
Літає в сні наш добрий древній кіт.
У цій кімнаті Всесвіт не уміститься.
Навряд чи в ній уміститься і світ.
Згасають тіні. То твій Ангел дмухає.
То замерзають Ельмові огні.
Іде годинник. Сніг іде. Ти слухаєш?
Мене немає. Холодно мені...

* * *