Часть четвертую я слушал необычайно долго (по сравнению с предыдущей) и вроде бы уже точно определился в части необходимости «взять перерыв», однако... все же с успехом дослушал ее до конца. И не то что бы «все надоело вконец», просто слегка назрела необходимость «смены жанра», да а тов.Родин все по прежнему курсант и... вроде (несмотря ни на что) ничего (в плане локации происходящего) совсем не меняется...
Как и в частях предыдущих —
подробнее ...
разрыв (конец части третьей и начало части четверной) был посвящен очередному ЧП и (разумеется, кто бы мог подумать)) очередному конфликту с новым начальственным мразматиком в погонах)). Далее еще один (почти уже стандартный) конфликт на пустом месте (с кучей гопников) и дикая куча проблем (по прошествии))
Удивила разве что встреча с «перевоспитавшейся мразью» (в роли сантехника) и вся комичность ситуации «а ля любовник в ванной»)) В остальном же вроде все как всегда, но... ближе к середине все же наступили «долгожданные госы» и выпуск из летного училища... Далее долгие взаимные уговоры (нашего героя) выбрать «место потеплее», но он (разумеется) воспрининял все буквально и решил «сунуться в самое пекло».
Данный выбор хоть и бы сделан «до трагедии» (не буду спойлерить), но (ради справедливости стоит сказать, что) приходится весьма к месту... Новая «локация», новые знакомые (включая начальство) и куча работы (вольно, невольно помогающяя «забыть утрату»). Ну «и на закуску» очередная (почти идиотская) ситуация в которой сам же ГГ (хоть и косвенно, но) виноват (и опять нажравшись с трудом пытается вспомнить происходящее). А неспособность все внятно (и резко) проъяснить сразу — мгновенно помогает получить (на новом месте службы) репутацию «мразоты» и лишь некий намек (на новый роман) несколько скрашивает суровые будни «новоиспеченного лейтенанта».
В конце данной части (как ни странно) никакого происшествия все же нет... поскольку автор (на этот раз) все же решил поделиться некой «весьма радостной» (но весьма ожидаемой) вестью (о передислокации полка, в самое «пекло мира»)).
Часть третья продолжает «уже полюбившийся сериал» в прежней локации «казармы и учебка». Вдумчивого читателя ожидают новые будни «замыленных курсантов», новые интриги сослуживцев и начальства и... новые загадки «прошлого за семью печатями» …
Нет, конечно и во всех предыдущих частях ГГ частенько (и весьма нудно) вспоминал («к месту и без») некую тайну связанную с родственниками своего реципиента». Все это (на мой субъективный взгляд)
подробнее ...
несколько мешало общему ходу повествования, но поскольку (все же) носило весьма эпизодический характер — я собственно даже на заморачивался по данному поводу....
Однако автор (на сей раз) все же не стал «тянуть кота за подробности» и разрешил все эти «невнятные подозрения и домыслы» в некой (пусть и весьма неожиданной) почти шпионской интриге)) Кстати — данный эпизод очень напомнил цикл Сигалаева «Фатальное колесо»... но к чести автора (он все же) продолжил основную тему и не ушел «в никуда».
Далее — «небрежно раздавленная бабочка Бредберри» и рухнувший рейс. Все остальное уже весьма стандартно (хоть и весьма интересно): новые залеты, интриги и особенности взаимоотношения полов «в условиях отсутствия увольнений» и... встреча «новых» и «бывших» подруг ГГ (по принципу «то ничего и пусто, то все не вовремя и густо»)) Плюсом идет «встреча с современником героя» (что понятно сразу, хоть это и подается как-то, как весьма незначительный факт) и свадьма в стиле «колхоз-интертеймент представляет» и «...ах, эта свадьба пела и плясала-а-а-а...» (в стиле тов.П.Барчука см.«Колхоз»)).
Концовка (как в прочем и начало книги) «очередное ЧП» (в небе или не земле). И ведь знаю что что-то обязательно будет... И вроде уже появилось желание «пойти немного отдохнуть» после части третьей... Ан нет!)) Автор самым циничным образом «все же заставил» поставить следующую часть (я то все слушаю в формате аудио) на прослушку. Так что слушаем дальше (благо пока есть «что поесть»))
п'ять хвилин один за одним.
– Отже, – резюмував суддя, – ми маємо справу з підсудними українського походження, підданими Арґентини, що народилися на турецькому пароплаві в Тихому океані, з боку тата – гуцулами, з боку мами – маврами.
Оскільки питання про національність обвинувачених було дещо сумнівним, суд змушений був викликати експертів, перед якими буде поставлене питання: як називається гібрид мавритансько-українського походження?
Після короткої наради експерти відповіли: мавук. Але оскільки обвинувачені називають себе українцями, то, згідно з загальним положенням, вони мають право себе так називати. Суд узяв це до уваги.
На трибуну піднявся прокурор.
– Підсудні Обормоти, поясніть судові граматичну суть вашого прізвища.
– Протестую! – скочив адвокат. – Це принижує людську гідність моїх підзахисних.
– Ваша милість, – звернувся до судді Менандес, – я настоюю на виясненні цього питання, оскільки, як на мою думку, прізвище «Обормот» скорше скидається на твариняче, а не людське. Отже, чи нема тут, ваша милість, якоїсь підступности? Я хочу сказати, чи не є це просто кличка, за якою, можливо, ховаються більш небезпечні злочинці, ніж ті, за яких вони себе видають.
Адвокат знову заявив протест. Суддя відхилив. На суд викликаються експерти-філологи, очолювані професором Сан-Яґо. Цілком авторитетна експертна комісія виносить рішення цього досить складного питання. Після короткого двогодинного вступу професор Сан-Яґо переходить, нарешті, до основного:
– Ваша милість, як я вже казав, генезис слова «Обормот» ще вимагає свого дослідження, але вже на сьогодні, у світлі останніх філологічних досліджень, можна сказати, що в сучасній еспанській мові слово «Обормот» відповідає таким синонімам, як дурень, бевзь, бовдур, недотепа, телепень, балда, пришелепуватий, пень, довбня, йолоп, макітра, придуркуватий, недоленьга і, нарешті, більш складним синонімам чи метафоричним виразам, як: голова з вовною, порожня голова, торічеллієва пустота і т.д. Щодо питання про можливість такого прізвища, експерти одностайні в своєму дослідженні: так, можливе.
Отже, і це питання було вияснено. Під перехресним допитом було встановлено, що Обормоти за своїми поглядами – муністи, і всі троє є членами арґентинської мунпартії. Це було тою міною, яка враз викликала відповідну реакцію на сторінках правих ґазет. Так ось воно що! І в наступні дні закрутився такий ґазетний вихор, що читачі очманіли, а кілька навіть звалилися в інфаркті, і їх відвезли до лікарні.
Судовий-процес над Обормотами дав змогу останнім виступити з довжелезними промовами про суть марксизму, країнчудесівський рай, ганебні й блюзнірські тенденції кінопродюсерів, які паплюжать країнчудесівські госпи, і таке інше. Оскільки ж Обормотів було троє, то, скориставшись з того, вони виступили з тридцятигодинною промовою, змінюючи один одного по черзі. Цю промову було відразу ж надруковано в лівій пресі з портретами всіх трьох: Івана, Петра і Миколи Обормотів.
Політична тріскотня сягла таких меж, що країні загрожувала урядова криза. Суд, однак, не міг нехтувати законом, і присяжні винесли чітке і виразне рішення: винні.
Ось чому троє Обормотів за порушення громадського порядку були засуджені до штрафу в розмірі 10 тисяч песо кожний, з чого, власне, і треба було б почати цей розділ (але тоді і не було б цього розділу).
Штраф, звичайно, було сплачено того ж дня керівництвом мунпартії в розмірі, що його визначив суд: десять тисяч песо на кожного Обормота.
***
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ, про те, як Обормоти несподівано кладуть ліво руля
В наступні дні Обормоти ходили роздуті від пихи, мов гиндики. Вони стали героями дня. Їх інтерв'ювали, запрошували на мітинги, збори і просто до товариства. Радіотелевізійна компанія навіть влаштувала їм виступи перед мікрофоном і по телевізії. Обормотів оглядали, обмацували, брали у них автографи і фотографували в різних ракурсах. Шановну трійцю можна було бачити в останніх новинах, на плакатах, обкладинках журналів і ґазетних сторінках. Ба якийсь час раптом їх обличчя виперлися на реклямні щити. Правда, тут мало місце деяке тертя. Постало питання про сумісність таких речей, як рекляма і муніст. Але запопадливі ділки так щедро відсипали грошей, а партія мала такий дефіцит після «Мундіяльської справи», що за допомогою марксистської діалектики вдалося швидко вийти з цієї делікатної ситуації. Погляд на рекляму був обґрунтований глибокодумними теоретичними викладками, в основу яких було покладено тезис: діалектика є, насамперед, переоцінкою вартостей, а оскільки так, то... Таким чином, Обормоти зайняли місце поряд з красунями і красенями реклямних табло, дарма що мали трохи закриві ноги. Проте палиця завжди з двома кінцями. На превеликий жаль мунпартії, гармидер навколо трьох Обормотів одночасно викликав нездоровий інтерес до кінофільму «Балада про госпи». Тепер у «Мундіалі» крутили стрічку без упину цілу
Последние комментарии
23 часов 5 минут назад
1 день 1 час назад
1 день 22 часов назад
1 день 22 часов назад
2 дней 4 часов назад
2 дней 8 часов назад