Елєонора (збірка) [Едґар Аллан По] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (26) »
_____________
Ще за життя звернено на адрессу поета богато тяжких докорів, закидуючи йому, що з його творів тхне несамовитість, що з них визирає божевіллє і анормальність. Память По вже тепер чиста, але подібні закиди все ще трапляють ся. І так воно буде довго іще. Ґенії ніколи не жили на тому світі, який обіймали при помочи своїх змислів, розвинених понад пересічну міру і понад нормальний тіп; їхній світ мав инші границі і инші простори. І тому то усе відгривала ся та одвічня траґедія, якої героєм був геніяльний хорий, одинокий, самітній, який у своїй душі мав євангелію будуччини. Ґенїй і мучеництво нерозлучні, а «здорові» по всі часи камінуватимуть своїх великих «хорих». Поезія Едґара По – се монументальна будівля, а стіль його новель не мав рівного в цілій світовій літературі. Коли візьмемо читати його твори, пізнаємо від разу, що маємо тут у перве до діла з духом, якого не стрічали досі ніколи. Віє з тих творів невідомий чар сібілінських книг, прореристої сили, опановують душу величаві глибини, які лише в виїмкових хвилях мріли колись в нашій душі, а на які ми не находили слова.
Б, Данчицький. Львів, 18. червня 1912.
Елєонора
Sub conservatione formae Specificae salva anima. Raymond Lully.*
Походжу з родини, що визначає ся силою уяви і палкою пристрастю. Люди звали мене божевільним; але досі не порішено питання, чи божевіллє не є доказом найвищої інтеліґенції і чи усьо, що заслугує на пошану і що називаємо глибоким, не випливає з хоробливого духа, із своєріднього духового роздражнення, на шкоду загального інтелекту. Люди, що снять на яві, дізнають ся про богато дечого, чого не відають люди, які снять тільки в ночі. У своїх сірих привидах вникають вони в перші проблиски вічности і в пробудженню відчувають з жахом, що стояли на порозі до великої тайни. В таких хвилях доходять до певного пізнання сього, що є добрим, а ще більше до свідомости сього, що є злим. Вникають без керми і компасу в просторий океан «несказаного сяєва»* то знова, як читаємо в пригодах нубійського ґеоґрафа, «agressi sunt mare tenebrarum, quid in eo esset exploraturi».* Нехай буде, що я божевільний. Але мушу замітити, що я відчуваю два противні стани мого духового розположення: стан ясної, безсумнівної свідомости, яка відносить ся до споминів усіх подій першої доби мойого життя і стан памороки і сумніву у відношенню до теперішньої хвилі і до споминів сього, що творить другу епоху мойого буття. І тому в те, що буду розказувати з першого періоду, вірте; а тому, що схочу розповісти з пізнійшого часу, дайте віру лиш на стілько, на скілько воно видасть ся похожим на правду. Або ні, сумнівайте ся і одним і другим; або, як не можете сумнівати ся, бодай грайте в сій казці ролю Едіпа. Ся, яку я любивв ще за молоду і ради якої пишу тепер сі спомини з повним спокоєм і свідомістю, була одинокою дочкою одинокої сестри моєї давно вже покійної матери. Елєонорою звала ся моя своячка. Ми жили заєдно в купі, під тропічним небом, в Долині Многобарвної Трави. Ніяка чужа стопа не станула ніколи на сій долині, бо вона простирала ся між ланцюхами велитенських гір, що тихо здвигали ся кругом неї і берігли свій любий захист перед сонішньою жарою. Нї одна продоптана стежина не провадила до неї; а щоби дістати ся до нашої милої оселі зо вні, треба було переломити насильно гиллє тисячів лісових дерев і знищити красу міліонів пахучих квіток. І так ми жили самотою та не знали, що діє ся на світі
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (26) »
Последние комментарии
6 часов 9 минут назад
8 часов 40 минут назад
8 часов 48 минут назад
1 день 20 часов назад
2 дней 19 минут назад
2 дней 2 часов назад