Серед темної ночi [Борис Дмитрович Грінченко] (fb2) читать постранично, страница - 2

прохолоду. Зiнько й собi вийшов мовби за ним, а просто того, що не любив дивитися на п'яних. Обидва вийшли в двiр.

Була недiля, i на вулицi вешталось чимало народу. Iшли парубки в святкових чумарках i добрих поясах, смiялися й погукували на дiвчат, а тi, хихикаючи й щебечучи, проходили вулицею, маючи ясноколiрними стрiчками. Попiд хатами, на призьбах та на колодах скрiзь сидiли баби, лузаючи насiння, часом i чоловiки з люльками в зубах i розмовляли про всякi новини та про хазяйськi й хатнi справи. I пiд Сивашевим двором лежали колоди, добрий хазяїн, Пилип давно вже стягав деревню на нову хату синовi, — i чути було звiдтiля гомiн. Через низенький тин. цiкаво зазирало на нового солдата кiлька дитячих i дiвочих, бiлих i заквiтчаних по-святному голiв. А в дворi у сусiда Струка стояло бiля тину i дивилося двоє дiвчат: Струкова дочка з його наймичкою Левантином.

— А, дiвчата! — гукнув Роман. — Нада й їм празник устроїть. Брат Зiновiй! Получай рубля i бiгай у лавочку! На всього рубля купуй канхветов, пряников, орехов — для наслажденiя девушкам. А ти, мальчик, — кивнув вiн на хлопця, що зазирав через тин, — получиш п'ятак: катай до музики Матвея, пущай iде сюда. Пущай дiвчата знають, когда вернувся со служби Роман Пилипович Сивашов!

Хлопець метнувся по музику, а Зiнько якось нехотя пiшов до крамницi.

— Дiвчатка! Хадєть сюда, веселиться будем! — закликав Роман.

Дiвчата соромились увiходити, хоча Струкова дочка вже вибiгла з свого двору на вулицю, витягши за собою й Левантину. Роман вийшов з двору. Мiж дiвчатами було кiлька й парубкiв. Роман покликав i їх:

— Хадєть, щоб дiвчатам веселей було! Парубки не хотiли йти без дiвчат, а дiвчата соромились без парубкiв. Врештi бiлява Химка, жвава й моторна, схопила подругу за рукав i потягла до Сивашiв у двiр:

— Коли йти, так уже ходiм! Що там ще трихи-мнихи мняти!

За нею посунули й iншi дiвчата й парубки. Незабаром прийшли музики — двi скрипки й бубон. Зiнько принiс ласощi. Романовi хотiлося сьогоднi показати себе. Метнувсь у хату, винiс пляшку горiлки, почастував музик, хотiв частувати й дiвчат. Вони пишались, одвертались i казали:

— Оце ж таки! Хiба ж таки ми її п'ємо? Таку гiрку!

I не схотiли пити.

На складках деякi таки ласувалися на чарку, але тут було сором.

— Не хочуть горкого, дамо їм сладкого! — гукнув Роман, беручи цукерки, пряники та горiхи. Получайте, дiвчата!

Дiвчата й досi соромились, i нi одна не хотiла брати перша.

— Ех, ви! Какiї несмєлi! — посмiявся Роман. Побачивши бiля себе Левантину, вiн силомiць упхнув їй у руки торбинку з ласощами й промовив:

— Роздавай подругам!

Делiкатне довгеньке Левантинине обличчя вiдразу взялося полум'ям. Вона держала в руках ласощi i не знала, як би їх збутися. А Роман стояв перед нею, смiючися: до неї з-пiд вусiв, блискаючи на неї смiлими очима. Левантина спустила свої темнi очi, довгi вiї виразно зачорнiли на рожевому личку. Роман зареготався й одiйшов, а Левантинi зробилося ще дужче нiяково._ Дiвчата почала штовхати її, шепочучи:

— Ну, чого стоїш? Роздавай.

Та вона мов не чула того i все стояла нерухома, а дiвчата смiялися.

— Оця ще!.. Моняється! — скрикнула Химка i вхопила в неї з рук ласощi. — Ось я, дiвчата, роздам!

I почала роздавати. Кожнiй хотiлося взяти бiльше, але всi брали потроху, бо соромлялись. Тим часом озвалася скрипка, вдарив бубон. Танцюриста Химка кинула й ласощi:

— Отже не видержу!.. Ой, танцювати хочу!

Парубки вже тим часом випили з Романом по чарцi. З-межи них зараз iзнайшовся один до пари Химцi.

— Ех, гуляй душа! — скрикнув вiн i вдарив ногами об землю. Химка танцювала гарно и легенько, парубок силкувався не податися перед нею. Молодiж оточила їх колом. _Дедалi пара танцювала все палкiше й палкiше, запалюючи до танцю й iнших. Незабаром з натовпу вирвалася й друга пара. Перший парубок, натомлений, скоро кинув танень, але Химка не вгавала, Вона крутнулася, аж стрiчки високо замаяли в повiтрi, вхопила Романа й потягла його в швидкому танцi, смiючись й моргаючи на нього веселив. очима. Але Роман, проходячи проз Левантину, що стояла не танцуючи, вхопив її та й закрутив у тому нанцюристому крутенi. Збентежена з такої несподiванки, дiвчина спершу нiяк не могла потрапити в лад, але згодом якось утрапила, i самi ноги, слухаючись музики, робили що треба. А їй чогось було так сором, i вона ие глядiла нi на кого i вce думала про те, що Роман танцює перед нею i дивиться на неї своїми смiлими, аж незвичайними очима, i не могла звести на його погляду. Їй ставало все бiльше та бiльше нiяково, здавалося, що всi її саму тiльки й пильнують, дивуючися, що вона так довго танцює з Романом. Вона вихопилася з танцю и покрилася в гуртi. Не зосталася й з дiвчатьми, а зараз же нишком подалася через перелаз у двiр до свого хазяїна.

А музики тяли тим часом з усiєї сили, парубки й дiвчата танцювади, аж подвiр'я гуло, ясноколiрнi стрiчки маяли в повiтрi, брязкало намисто на задиханих грудях, а з заквiтчаних голiв падали на землю Квiтки, i дiвчата й парубки топтали їх ногами.

Почувши музики й танцi, вся бесiда давно