Інститут [Стівен Кінг] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (206) »
2
Як з’ясувалося, ваучер був від зачучвереного готелю, що розташувався в кінці найактивнішої злітної смуги міжнародного аеропорту Тампи. Тім заснув під гуркіт літаків, прокинувся також під гуркіт і спустився в буфет із символічним сніданком, щоб спожити варені яйця і два вистиглі гумові млинці. Харчі хоч і не вишукані, але Тім поїв з апетитом і повернувся до себе в номер чекати дев’ятої години, коли відкриваються банки. Він без проблем перевів у готівку свій неочікуваний виграш, бо в банку вже знали, що він прийде, і платіж затвердили заздалегідь. Тім не мав наміру сидіти в зачучвереному готелі й чекати з моря погоди. Він узяв свої дві тисячі п’ятдесятками і двадцятками, згорнув і поклав їх у ліву нагрудну кишеню, забрав у банківського охоронця свою брезентову торбу й викликав «убер» до Еллентона. Там він розрахувався з таксистом, дійшов до найближчого знака автостради 301 і випнув угору великий палець. За п’ятнадцять хвилин його підібрав старигань у бейсболці з логотипом «Кейс»[4]. У пікапі не було кавунів, та й кузов виявився не дерев’яний, але решта майже збігалася з учорашньою фантазією Тіма. — Куди прямуєш, друже? — спитав старигань. — Ну, — відповів Тім, — зрештою в Нью-Йорк. Мабуть. Старигань випустив у вікно цівку тютюнового соку. — І хто ж це при здоровому глузді захоче туди їхать? «Захоче» він протягнув на південний манер — «з’хо-оче». — Не знаю, — відказав Тім, хоч і знав. Один давній товариш по службі розповів йому, що у Великому Яблуці багато роботи в сфері охорони, і деякі компанії зважатимуть радше на його досвід, аніж на те сране фіаско в стилі Руба Ґолдберґа[5], що поклало край його кар’єрі в поліції штату Флорида. — Просто сподіваюся надвечір дістатися Джорджії. Може, мені там більше сподобається. — Оце по-нашому, — сказав старигань. — У Джорджії незле, особливо як персики любиш. А я від них у нужник бігаю. Ти не проти музики, еге ж? — Аж ніяк. — Попереджаю, я її голосно ставлю. Бо глухий трохи. — Та я вже щасливий, що ви мене підібрали. Замість нафантазованого «Спідваґона» заграв Вейлон Дженнінгз, але Тіма це цілком влаштовувало. За Вейлоном зазвучали Шутер Дженнінгз і Марті Стюарт[6]. Двоє чоловіків їхали в смугастому від бруду «додж ремі», слухали музику і дивилися на біг автостради. За сімдесят миль[7] старий зупинився, торкнувся на прощання козирка бейсболки і побажав Тіму га-арного дня. Але того дня Тім так і не дістався Джорджії — він провів ніч у ще одному зачучвереному мотелі з придорожнім лотком, де торгували апельсиновим соком. А от наступного дня — дістався. У місті під назвою Брунсвік (де винайшли якусь там смачнючу печеню) він став на два тижні на роботу на заводі з переробки сміття — і зробив це так само наздогад, як і віддав своє місце на рейс «Дельти» в Тампі. Гроші йому були не потрібні,- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (206) »
Последние комментарии
39 минут 55 секунд назад
47 минут 50 секунд назад
1 час 16 минут назад
1 час 19 минут назад
1 час 20 минут назад
1 час 28 минут назад