Вогняний вершник [Олесь Павлович Бердник] (fb2) читать постранично, страница - 159
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
— Чого ж ти хочеш? — запитала Галя, все ще не вірячи своїм очам. — Жахливий фантоме мороку! Чого тобі треба?
— Які романтично-містичні слова! — насмішкувато підхопив Аріман. — Пізнаю Громовицю! Проте тобі ще далеко до тієї, яка покинула Ару. — Я стану такою! — гордо відповіла Галя. — Без моєї волі? Нізащо! Ви не вийдете з пастки Хроно-са! Ви вічно блукатимете в його спіралях! Лише я можу дати вам рятунок! — Чого ж ти хочеш? — запитала Юліана-Марія. — Я пропоную мир. Я все забуду. Ви повернетесь у рідну систему. Навіщо вам хаотичні світи тримірності? Згоден — я теж не врахував усього, коли зважився на свій проект. Проте не час тепер дискутувати. Я — реаліст. Хай Земля йде своїм шляхом. Для вас знайдеться прекрасна доля в інших світах… — Ти такий добрий, — іронічно сказав Григір. — Такий справедливий. А яка ціна такого всепрощення? — Ти догадливий, — кивнув Аріман, гостро глянувши на Григора. — Не втратив своїх якостей. За все треба заплатити. В цьому випадку ціна невелика. — Яка? — Незначний експеримент. Ось келих. Тримай його, Громовице! Він кинув мерехтливий келих, дівчина підхопила його. — Це — таємниця. Нам необхідно розгадати суть його субстанції. Він зв’язаний з тобою, Громовице! Я чекаю: або ти станеш моєю помічницею і погодишся розгадати таємницю келиха, або… — Або що? — тривожно перепитала Галя, дивлячись на келих. — Або ви ніколи не побачите не лише майбутнього чи рідної системи, а й сучасного!.. У голосі Арімана вчувалися загрозливі нотки. Він підняв руку. На порозі виросли ще якісь постаті, завмерли. — Я жду. Келих зненацька опромінився блакитним сяйвом, у ньому заколихалася рубінова крапля рідини. Веселкове полум’я схопилося над келихом. На обличчі Галі відбився острах і подив. — Знову те саме, — мовила вона. — Поверни келих, — напруженим голосом сказав Аріман. — Це те, що мені потрібне! Таємнича субстанція! — Я не поверну келих, — твердо сказала дівчина. — Він мій. — О нікчемність, — зневажливо кинув Аріман. — Я гадав, що у вас більше розсудливості! Ягу! Григір виступив наперед, закрив собою Галю і Юліану. Аріман засміявся. — Ягу! Взяти їх! Келих і субстанцію в аналізатор. Мені надокучила ця комедія. Чорні постаті метнулися до Галі, наміряючись вихопити келих з її руки. Якась незрима сила відкинула їх. Почулися крики, прокляття. Аріман закам’янів від несподіванки. Григір перезирався з дівчатами. Біля стіни зненацька з’явилося яскраво-зеленувате сяйво. Воно пульсувало, розгорталося тугою спіраллю. З тієї динамічної пульсації почала вимальовуватись постать людини. Блакитне тіло, ясно-синє волосся, аквамаринові, ніби морська вода під сонцем, очі. — Горіор! — радісно закричав Григір, не вірячи своїм очам. — Горіор! Володар казки! — Корсар! — з жахом озвався Аріман. — Чому з’явився сюди? Навіщо стаєш на дорозі? — Є межа Космічного Права, — суворо сказав Горіор. — Ти переступив її. Вони йшли без щита сили. Тільки ніжне людське серце — беззахисне і співчутливе — вело їх, захищало, підказувало шлях у пітьмі. А ти кинув проти них силу Системи Ари. Це — крайня межа падіння! — Ти теж втрутився! — злобно сказав Аріман. — Ти дав їм келих! — Він не мій! То надбання земних поколінь! У ньому вино невмирущості. Пийте його, друзі! Пий, Громовице! Дівчина піднесла келих до вуст, ковтнула рідини. Передала його друзям.
— Сталося! — сказав Горіор, піднімаючи руку вгору. — Змикаються потоки часу. Було, є й буде — стало єдиним ТЕПЕР. Люди Землі й мислячі істоти ноосфери об’єднуються безсмертним вогнем Подвигу. Чуєш, Арімане? Ти безсилий віднині!
— О ні! У мене ще досить мурів і загадок для вас, — зловісно озвався Аріман. — Не думай, що так просто вибратися для істот тримірності з обіймів древнього змія!
Последние комментарии
1 день 11 часов назад
1 день 19 часов назад
2 дней 10 часов назад
2 дней 13 часов назад
2 дней 14 часов назад
2 дней 14 часов назад