Сповідь суперниці [Симона Вілар] (fb2) читать постранично, страница - 3

королівською донькою, поводилися на крихту поблажливіше, ніж зі звичайною пожилицею. О, це був жахливий рік, і повернувшись до мирського життя, я точно знала, що зроблю все можливе, аби ніколи більше не опинитися за стінами обителі. Мені шкода було бідних самітниць, тож я ніяк не розуміла, як можна прийти туди з власної волі. З монастиря я винесла таємну зневагу до жінок, які відмежувалися від світу, і виразну симпатію до священнослужителів. Однак священиків тільки вищого рангу. Абати, прелати, єпископи — особливо молоді, вчені, не спотворені лицемірством і святенництвом, котрі граційно носили дорогі сутани — мені дуже навіть подобалися.

Невдовзі після повернення з монастиря я припустилася жахливої помилки. Я закохалася. І в кого! Воістину Блуаський рід був для мене фатальним. Прагнення одружити на собі Теобальда, ворожість до його брата Стефана… і пристрасне кохання до їхнього молодшого брата абата Генрі. Я побачила його, коли приїхала в Руан. Чарівному, освіченому, чемному Генрі було не більше тридцяти. А з якою гідністю носив він свою гаптовану сутану, якими ароматними притираннями пахло від нього і які персні виблискували на його пещених пальцях! Моє серце втрапило в полон. Я була дурепою, бо сама прийшла до нього, стала його коханкою.

Щоправда, вже після першої нашої плотської близькості я прозріла. Ніч з чоловіком не принесла мені задоволення, мені було боляче і зле. Мені було неприємно. Те, що чоловік робить з жінкою в ліжку — огидно! Він просто робить їй боляче, принижує її, використовує. І про що тільки співають трубадури в своїх сумних баладах, а дурненькі дами, закотивши очі, їх слухають! Флірт, побачення, залицяння, коли чоловік хоче вас і зізнається в коханні — це ще б нічого. А як приємно бути обраницею лицаря, коли вам присвячують перемогу на турнірі, борються заради вас. Але ліжко! Лежати придавленою, обслиненою, чути сопіння і хрип… Б-р-р!

Наступного дня я бачити не могла обожнюваного раніше святошу. Генрі Блуа був наляканий моєю холодністю. І це хоч трішки мене втішило. Бо я розуміла: Генрі що не день очікує висвячення в сан абата одного з найбільших монастирів Англії, абатства Гластонбері. І якщо король довідається, що небіж-священик збезчестив його доньку… Словом, я раптом зрозуміла, що маю неабияку владу над Генрі. Мені смішно було бачити, як він і його зарозумілий братик Стефан підлещувалися до мене, благали тримати все в таємниці. Вони були цілком у моїх руках.

Хоча спочатку я й побоювалася, що завагітніла. Наївний переляк дівчини, котра вперше опинилась у такій ситуації. З моїми місячними кровотечами були проблеми: у мене постійно траплялися затримки. Отож, кілька тижнів страху — і я навіть звернулася до Стефана з проханням знайти мені вмілу повитуху. Той вжахнувся — король саме почав переговори про мій шлюб із принцом Фландрії Вільямом Іпрським.

Вільям теж був незаконнонародженим, однак, як чоловік, мав шанс отримати спадщину. Мабуть, він мені навіть подобався, не менш приваблювала й ідея стати графинею Фландрською. Але я була тоді так налякана ймовірною вагітністю, що майже уникала нареченого.

Та незабаром усе стало на свої місця, я заспокоїлася і поводилась набагато люб’язніше, попри дотепер присутній страх від думки, що, ставши дружиною, я зобов’язана дозволяти чоловіку робити зі мною це… Але ж подружніх обов’язків інколи можна й уникнути. Он чула я, моя сестра Матильда навіть на клямку защіпається, коли не хоче підпускати до себе Жоффруа. А сама роз’їжджає в товаристві вродливого лицаря-охоронця, ще й хрестоносця. Я її розуміла. Та й віддавати перевагу не законному чоловікові, а лицарю — це було так куртуазно, так модно! І наявність залицяльника аж ніяк не передбачала обов’язкової плотської близькості з ним, але дарувала такі хвилюючі відчуття! Мені це завжди подобалося, я повсякчас прагла, щоб мене постійно оточували чоловіки. А ревнощі нареченого викликали в мене справжній захват.

Однак невдовзі заручини з Вільямом було розірвано. Фламандці обрали своїм правителем іншого спадкоємця, й усі переваги, які б дав Генріху цей шлюб, зникли. Вільям став просто одним із позбавлених спадщини лицарів, яких і без нього чимало було при дворах Європи. І я одразу втратила до нього інтерес.

Хто наступний?

Претендентів знаходилося чимало. Строгий Валеран де Мелен, нудний, як хоровий спів, Вільям Суррей та багато-багато інших. Час минав, наречені змінювалися. Але мене це влаштовувало, навіть розважало. Я ж бо знала, що без чоловіка не залишуся. А поки весело проводила час у постійних переїздах із двором, брала участь у великих ловах, отримувала запрошення на турніри, інтригувала, кокетувала, заводила знайомства. Я почувалася найчарівнішою і найбажанішою жінкою при дворі. Мабуть, популярнішою за мене була тільки королева Аделіза, та й то завдяки короні. Батько одружився з нею вже після смерті спадкоємця — але прорахувався. Аделіза виявилася безплідною, мов пустир. У короля часом з’являлися діти від