2010: Друга Одіссея [Артур Чарльз Кларк] (pdf) читать постранично, страница - 3

Книга в формате pdf! Изображения и текст могут не отображаться!


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

трикутник антенного комплексу, що високо здіймався з її центру, досі виблискував на світлі. Треба мати орлиний зір, щоб із землі помітити дві
людські фігури серед опорних балок, кабелів і хвилеводів.
— Настав час нам поговорити, — промовив доктор Дмитрій
Мойсейович до свого давнього друга Гейвуда Флойда. — Про чере­
вики, космічні кораблі й сургучні печатки, але найбільше про
моноліти та несправні комп’ютери.
— Тож ось чому ти витяг мене з конференції. Я навіть зрадів, бо чув
промову Карла вже стільки разів, що, здається, вивчив її напам’ять.
І краєвид тут, звісно, просто фантастичний. Уяви, я вже стільки
разів відвідував Агресібо, але жодного разу не підіймався до антени.
— Який сором, я був на антені вже тричі. Тільки подумай, тут
ми слухаємо цілий Усесвіт, але ніхто не може підслухати нас. Тож
поговорімо про твою проблему.
— Яку ще проблему?
— Почнімо з того, чому ти звільнився з поста Голови Національної ради космонавтики.
— Я не звільнився. Просто Гавайський університет платить
більше.
— Гаразд, ти не звільнився, ти пішов сам, поки тебе не звільнили. Вуді, після усіх років, що ми знаємо один одного, ти мене не
обдуриш, отож перестань і намагатися. Якщо НАСА запропонує
тобі повернутися просто зараз, невже відмовишся?
— Добре, добре, старий характернику. Що ти хочеш знати?

12

— По-перше, у тому рапорті, який врешті оприлюднили після
тривалого зволікання, було забагато недомовок. Ми заплющимо
очі на безглузду й незаконну секретність, якою ваші люди огорнули цю справу з викопаним монолітом Тіхо.
— То було не моє рішення.
— Радий це чути. Я навіть тобі вірю. І ми вдячні вам за те, що тепер
ви дозволяєте всім досліджувати цю штуку, хоч, звичайно, ви мали
вчинити так, щойно його знайшли. Так було б набагато краще…
Запала похмура мовчанка, чоловіки пригадали, що чорна загадка на Місяці досі презирливо ігнорувала всі досі винайдені
людьми інструменти. Потім росіянин знову заговорив:
— У будь-якому разі, хай чим є моноліт на Місяці, біля Юпітера маємо щось значно важливіше. Зрештою саме туди МАТ-1 послав свій сигнал. І саме там ваші люди вскочили в халепу. До речі,
хочу висловити свої співчуття, хоч особисто я знався лише з Френком Пулом. Ми зустрічалися в 1998 році на конгресі МАФ. Він
здався мені хорошим хлопцем.
— Дякую, вони всі були хорошими людьми. Мені так хотілося б
дізнатися, що з ними сталося.
— Хоч що то було, звісно, ви маєте визнати — це стосується
усього людства, а не лише Сполучених Штатів. Американці більше
не можуть використовувати свої знання виключно в інтересах
власної країни.
— Дмитрію, ти прекрасно знаєш, що твоя країна вчинила б так
само. А ти допомагав би їм.
— Ти маєш рацію. Утім, це давня історія. Адміністрація, відповідальна за увесь цей безлад, щойно пішла. Можливо, ваш новий
президент виявиться мудрішим.
— Можливо. У тебе є якісь пропозиції, і вони офіційні чи це твої
особисті сподівання?
— Поки що неофіційні. Нашу розмову професійні політики
назвали б «попередніми переговорами». Раптом що, я категорично
заперечуватиму все, що буде тут сказано.
— Принаймні чесно. Розповідай далі.
— Добре. Я коротко охарактеризую ситуацію. Ви будуєте «Діскавері-2» на паркувальному майданчику на орбіті так швидко, як
тільки можливо, але навряд чи є надія, що корабель буде готовий
раніше, ніж через три роки, а це означає, що ви пропустите наступне стартове вікно.

13

— Я не буду ні підтверджувати, ні спростовувати. Пам’ятай,
я лише скромний ректор університету, а Рада астронавтики зараз
для мене на іншому боці планети.
— Ага, а востаннє ти їздив до Вашинґтона, либонь, лише для того,
щоб побачитися із друзями. Продовжую, наш «Олексій Леонов»…
— Я думав, що ви назвете його «Герман Тітов».
— Непогана поінформованість для скромного ректора. Одначе
старе добре ЦРУ знову вас підвело. Корабель названо «Леоновим»
із січня минулого року. І не кажи нікому, що я сповістив тобі: він
досягне Юпітера на рік раніше за ваш «Діскавері-2».
— Не кажи нікому, що я сказав тобі, але ми цього боїмося. Говори далі.
— Мої керівники такі самі дурні й недалекоглядні, як і твої,
вони хочуть, щоб ми впоралися самі. А це означає: те, що сталося
з вашими людьми, може повторитися з нами, і ми повернемося
туди, звідкіля почали, якщо не вскочимо в якусь гіршу халепу.
— Що, на твою думку, може трапитися? Ми так само нічого
не знаємо, як і ви. І не говори мені, що ти не чув передач Девіда
Боумена.
— Звісно, ми їх прослухали. Аж до останнього «О Господи, там
повно зірок!» Ми навіть проаналізували його голос на інтонації
стресу. Навряд чи в нього почалися галюцинації, Боумен намагався описати те, що справді бачив.
— А що показав ваш аналіз допплерівського зміщення?
— Абсолютно неможливі речі. Коли ми втратили сигнал, Боумен немов розігнався до швидкості, яка в десять разів перевищила
швидкість світла. І він досягнув її менш аніж за дві хвилини.