2medicus: Лучше вспомни, как почти вся Европа с 1939 по 1945 была товарищем по оружию для германского вермахта: шла в Ваффен СС, устраивала холокост, пекла снаряды для Третьего рейха. А с 1933 по 39 и позже англосаксонские корпорации вкладывали в индустрию Третьего рейха, "Форд" и "Дженерал Моторс" ставили там свои заводы. А 17 сентября 1939, когда советские войска вошли в Зап.Белоруссию и Зап.Украину (которые, между прочим, были ранее захвачены Польшей
подробнее ...
в 1920), польское правительство уже сбежало из страны. И что, по мнению комментатора, эти земли надо было вручить Третьему Рейху? Товарищи по оружию были вермахт и польские войска в 1938, когда вместе делили Чехословакию
cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
комірчині, щоб не сідати самій з чоловіками, що їли поруч. Консьєржка розповіла, що йшла недалечко, на вулицю Шарбоньєр, щоб застати ще в ліжку одного службовця, що ніяк не міг розрахуватися з її чоловіком за підшитий сурдут.
— Пан Лантьє, певно, ще спить? — раптом запитала вона.
— Так, спить, — відповіла Жервеза, мимоволі зашарівшись.
Пані Бош помітила, як сльози підкотилися їй до очей; задоволена побаченим, вона пішла собі геть зі словами, що чоловіки — кляті нероби, а потім повернулась і вигукнула:
— Ви сьогодні зранку збираєтеся до пральні?.. Мені треба дещо випрати, тож я займу вам місце біля себе, побалакаємо.
І раптом, відчувши жаль, додала:
— Бідолашко ви моя, краще не стійте отак, біля вікна, ще застудитеся... Ви аж посиніли.
Але Жервеза вперто видивлялася у вікно і чекала ще дві години, аж до восьмої. Повідчинялися крамниці. Потік сорочок з пагорбів припинився, лише поодинокі пізні пішоходи сягнистими кроками проминали заставу. У винарнях ті самі чоловіки й далі навстоячки пили, кашляли й плювалися. Тепер вулиці заповнили не робітники, а робітниці, полірувальниці, модистки, квіткарки, що, тремтячи в тоненьких сукенках, дріботіли кільцевими бульварами. Йшли вони по троє, по четверо, жваво гомоніли, сміялися, кидали довкруж осяйні погляди. Одна дівчина, худа, бліда й серйозна, йшла сама вдалині вздовж муру, обминаючи брудні стоки. Потім з’явилися конторські службовці, що гріли руки своїм диханням і їли на ходу хліб за одне су. Серед них були кістляві, в куцому вбранні, сонні, з синцями під очима молодики; траплялися й згорблені старі з понурими і змученими довгим сидінням за столом обличчями, поглядаючи на годинник, щоб до секунди вивірити свій крок. На бульварах стало тихо, як завжди вранці. Тутешні рантьє вийшли прогулятися на сонці; простоволосі матері в заяложених спідницях колихали на руках дітей і тут же, на лавках, міняли їм пелюшки; соплива розхристана дітвора товклася й лазила по землі серед писку, сміху й плачу. Жервеза відчула, що задихається, їй паморочилося в голові від туги, вона геть втрачала надію. Їй здавалось, що всьому кінець, що надійшла остання година, що Лантьє ніколи не повернеться. Її погляд блукав почорнілими від різанини, просякнутими смородом бойнями, білястою новою лікарнею, що зяяла рядами віконних пройм і світила голими кімнатами, де відбуватиме свою косовицю смерть. Навпроти Жервези, за міським муром, вставало й росло понад великим Парижем, що пробуджувався від сну, сонце. Воно запалило небо й засліпило її.
Молода жінка сиділа на стільці, безвільно звісивши руки, й більше не плакала, коли до кімнати повагом зайшов Лантьє.
— Це ти! Це ти! — вигукнула вона, кидаючись йому на шию.
— Ну я, а хіба що? — відповів він. — Може, облишиш свої дурниці?
Лантьє відштовхнув її. Потім, немов демонструючи свій поганий настрій, шпурнув на комод чорного фетрового капелюха. Це був невисокий темноволосий двадцятишестирічний парубок, гарний з виду, з тоненькими вусиками, які він постійно підкручував машинальним порухом руки. Він був вбраний у звичайну робу, старий заплямований сурдут, застебнутий на поясі, і розмовляв з помітним провансальським акцентом.
Жервеза, знову впавши на стілець, почала тихо скаржитись уривчастими фразами:
— Я очей не могла стулити... Думала, з тобою щось трапилося... Куди ти ходив? Де провів ніч? Господи! Не роби так більше, бо я здурію... Оґюсте, скажи, де ти був?
— Де треба, там і був, хай йому біс! — відповів він, знизавши плечима. — О восьмій годині я був на вулиці Ґлясьєр, у товариша, що має відкрити капелюшну майстерню. Загаявся, тому вирішив там і заночувати.
Знаєш, я не люблю, коли за мною шпигують. Дай-но мені спокій!
Молода жінка знову почала схлипувати. Гучний голос та різкі рухи Лантьє, який почав совати стільці, розбудили дітей. Напівголі, вони посідали на ліжку, чухаючи рученятами волосся. Почувши, що мати плаче, хлопчики й собі гірко заплакали, ледве продерши очі.
— О! А ось і музика! — розгнівано закричав Лантьє. — Попереджаю вас, я таки піду геть! Цього разу вже назавжди... Чого б вам не замовкнути? Ну, бувайте! Піду, звідки прийшов.
Він уже взяв був з комода капелюх, аж тут Жервеза кинулася до нього:
— Ні, ні!
Вона приголубила дітей, щоб ті перестали плакати, поцілувала їхні голівки і з ніжними словами вклала назад до ліжка. Враз заспокоївшись, малі полягали й почали сміятися та щипати одне одного. Тим часом батько, навіть не скинувши чобіт, гепнувся на ліжко з утомленим і блідим після безсонної ночі обличчям. Він не заснув, а лежав із широко розплющеними очима й розглядав кімнату.
— Оце-то чистота! — пробубонів Лантьє.
Зиркнувши на Жервезу, він уїдливо додав:
— Ти вже й не вмиваєшся?
Жервезі виповнилося двадцять два. Вона була високою, трохи худорлявою, з тонкими рисами обличчя, на якому вже відбилися всі труднощі життя. Розпатлана, в стоптаних черевиках, тремтячи від холоду в білій брудній кофтині, Жервеза ніби постаріла на десять
Последние комментарии
5 часов 22 минут назад
1 день 4 часов назад
1 день 5 часов назад
1 день 5 часов назад
1 день 5 часов назад
1 день 5 часов назад