До Михайловского не дотягивает. Тема интересная, но язык тяжеловат.
2 Potapych
Хрюкнула свинья, из недостраны, с искусственным языком, самым большим достижением которой - самый большой трезубец из сала. А чем ты можешь похвастаться, ну кроме участия в ВОВ на стороне Гитлера, расстрела евреев в Бабьем Яру и Волыньской резни?.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
горизонтально, ніби при дуже сильному вітрі.
Вона підняла очі. Здійнялася фіранка на вікні, яке...
...розчинилося, із гучним стуком.
Але вітру не було.
Принаймні ніякого вітру в цьому світі.
Її уява сповнилася зображеннями. Червона кулька... Різкий запах снігу... Тоді вони зникли, натомість з’явилися...
— Зуби? — вголос мовила Сюзен. — Знову?
Вона моргнула. Коли Сюзен розплющила очі, вікно, як і очікувалося, було наглухо зачинене. Фіранка сором’язливо висіла собі. Полум’я свічки невинно вирівнялося. «О, ні, не знову. Не після всього цього часу. Усе було так добре...»
— Шьюзан?
Вона озирнулася. У прочинених дверях стояла маленька постать, босоніж у нічній сорочці. Дівчина зітхнула.
— Так, Твайло?
— Я боюшя чудовишька в підвалі, Шьюзан. Воно мене ж’їшть.
Сюзен захряснула книгу й пригрозила дівчинці пальцем.
— Що я говорила про намагання звучати улесливо й мило, Твайло? — запитала вона.
Маленька дівчинка відповіла:
— Ти сказала, що я не повинна цього робити. Що цією перебільшеною шепелявістю я напрошуюся на серйозне покарання і роблю це лише для того, щоб привернути увагу.
— Добре. І яке чудовисько цього разу?
— Велике й волохате, ж...
Сюзен знову підняла палець.
— Гм? — пригрозила вона.
— ...з вісьмома лапами, — виправилася Твайла.
— Що, знову? Ну добре.
Вона вибралася з ліжка й одягла халат, намагаючись при дитині зберігати спокій. Отож вони повертаються. О ні, не чудовиська в підвалі. Вони вже стали для Сюзен щоденною рутиною. Але, схоже, вона знову починає згадувати майбутнє.
Сюзен похитала головою. Як далеко не тікай, рано чи пізно себе піймаєш.
Принаймні з чудовиськами було нескладно. Вона швидко навчилася з ними розправлятися. Піднявши кочергу з камінної решітки, Сюзен разом із Твайлою рушила до задніх сходів. Сім’я Гетрів влаштувала вечірні посиденьки. З їдальні долинали приглушені голоси.
Коли вона намагалася непомітно прошмигнути повз, двері розчинилися, жовте світло залило коридор, і якийсь голос мовив:
— Нічого собі! Тут якась дівка в нічній сорочці, та ще й із кочергою!
Крізь світло виднілося кілька силуетів, серед яких Сюзен розгледіла стурбоване обличчя пані Гетри.
— Сюзен? Гм... що ти робиш?
Сюзен подивилася на кочергу, а потім знову на жінку.
— Твайла сказала, що боїться чудовиська в підвалі, пані Гетро.
— Іти збираєшся налякати його кочергою, га? — поцікавився котрийсь із гостей. Із кімнати долинав сильний запах бренді та сигар.
— Так, — небагатослівно відказала Сюзен.
— Сюзен — наша гувернантка, — сказала пані Гетра. — Ем... Я вам про неї розповідала.
Вираз облич гостей, що визирали з їдальні, змінився. Тепер у ньому вбачалося захоплення і благоговіння.
— Вона періщить чудовиськ кочергою? — поцікавився хтось.
— Насправді, це дуже розумна ідея, — сказав інший гість. — Маленькій дівчинці здається, що в підвалі зачаїлося чудовисько, ти йдеш туди з кочергою і певний час галасуєш, поки дитина слухає, і проблема вирішена. Добре придумано, дівчино. Дуже розумно. Дуже сучасно.
— То ти так і робиш, Сюзен? — трохи стривожено запитала пані Гетра.
— Так, пані Гетро, — покірно відказала Сюзен.
— Заради Іо, я маю на це подивитися! Не кожного дня побачиш, як дівчина лупцює страхітливих чудовиськ, — сказав чоловік позаду неї. Зашелестів шовк, і в коридор разом із гостями ринула хмара сигарного диму.
Сюзен знову зітхнула й спустилася сходами в підвал. Твайла спокійно присіла вгорі, обійнявши коліна руками.
Двері відчинилися і зачинилися.
Певний час тривала тиша, а тоді пролунав жахливий крик. Котрась жінка втратила свідомість, і котрийсь чоловік упустив сигару.
— Не варто хвилюватися, усе буде добре, — спокійно запевнила Твайла. — Вона завжди перемагає. Усе буде добре.
З підвалу долинав стукіт і дзвін, потім щось загуло й зрештою забелькотіло.
Сюзен прочинила двері, тримаючи в руках кочергу, зігнуту під прямим кутом. Пролунали нервові оплески.
— Чудово, — сказав гість. — Дуже персикологічно. Розумна ідея, зігнути ту кочергу. І, сподіваюся, дівчинко, ти більше не боїшся?
— Ні, — відповіла Твайла.
— Дуже персикологічно.
— Сюзен каже: треба не боятися, а злитися, — мовила Твайла.
— Гм, дякую, Сюзен, — сказала пані Гетра, що перетворилася на тремтливу грудку нервів. — А тепер, пане Джеффрі, якщо ви всі зволите повернутися до вітальні — я маю на увазі, до салону...
Товариство рушило назад коридором. Останнє, що Сюзен почула перед тим, як двері зачинилися, було: «Збіса переконливо, те, як вона зігнула кочергу...»
Вона чекала.
— Твайло, вони всі пішли?
— Так, Сюзен.
— Добре, — Сюзен повернулася в підвал і витягнула на світло щось велике й волохате з вісьмома лапами. Їй вдалося виволокти його сходами вгору й протягнути коридором до заднього подвір’я, де вона його й залишила. До світанку воно неодмінно випарується.
— Ось як ми чинимо зі всякими
Последние комментарии
2 дней 12 часов назад
2 дней 12 часов назад
2 дней 12 часов назад
2 дней 12 часов назад
2 дней 15 часов назад
2 дней 15 часов назад