Камінна оргія [Євгенія Кононенко] (fb2) читать постранично, страница - 38

перепадало б на її проекти. Все було б те саме.

— А ти жив би сам на віллі Павлина? — зараз Марині не забракло сил вимовити ці слова іронічно і навіть весело.

— Такий сценарій я теж прокручував, і не раз. Ні, то було б іще гірше. Зусібіч позбігалися б різні дбахи, не давали б спокійно жити. Заможний самотній наречений, масована атака імітаціями великого кохання, твоя правда, то було б іще те життя. Не всі такі поступливі, як... моя дружина. Цілком можливо, господинею вілли стала б зовсім нестерпна. Знайшла б мою слабину, лила б разом зі мною сльози за Купріяном і Симоном... Але хто ж заважав їм прокинутися, коли прокинувся я і коли став грюкати різними предметами?

— Я, зрештою, прокинулась. І побігла за тобою. І зраділа, що вони сплять і не заважають нам. А вийшло, що ми погубили їх. Хоча й не знали, що так вийде.

Запанувало мовчання, протягом якого вони спокійно допили шампанське.

— І ти тепер зібралася в монастир?

— А ти?

— Для таких, як ми з тобою, монастирів немає. Краще ходімо на шлюбне ложе. Може, в нас щось вийде.

Наступного дня подружжя Тавас-Перистері виселялося з весільного номера «Гірських вершин». Жінка на рецепції помінялася: їх проводжала не вчорашня дівчина, а жінка бальзаківського віку. Вона впізнала улюблену письменницю, навіть більше, в неї в шухляді робочого столу знайшовся примірник «Нарешті! Нарешті!», який вона дещо присоромлено попросила підписати. Присоромлено, бо сторінки були облиті кавою, яка, певне, супроводжувала читання під час нічних змін.

— Це ж у вас новий..? — кивнула читачка на Романа.

— Це я — нова, — усміхнулася Марина.

Жінка на прохання гостей з весільного номера викликала таксі до залізничної станції, бо зручних автобусів найближчим часом не було.

— Зараз приїде! Ви встигаєте на потяг на другу! А поки візьміть на спогад про «Гірські вершини», — і вона простягла їм глянцевий буклет про околиці «Гірських вершин». Марина розкрила його на сторінках, присвячених «Печері кохання» як природному меморіалу сивої давнини.

«Якщо те, що було таким яскравим, стало блякнути, якщо вам приїлося те, що завжди було смаковитим, вас врятує «Печера кохання»! Кілька годин у «Печері кохання» допоможе і новачкам, і стабільним парам!» — танцювали білі літери на тлі тьмяного фото.

— А ми з тобою гаяли час у цьому природному утворенні, — простягла Марина Романові буклета.

— Гадаю, ми все вчинили мудро, — відповів він, — бо, якби ми... там, то викликали б ще один каменепад.