Мати і не мати [Эрнест Миллер Хемингуэй] (epub) читать постранично, страница - 4

— Ні, сер, — відповів я. — Почекаю до вечора. 

Я відкрив пляшку і вже простягав йому, коли раптом побачив, як з води вистрибнула величезна бура рибина зі списоподібним носом завдовжки з руку й кинулася на нашу макрель. Була здоровенна, мов колода. 

— Попустіть волосінь! — загорлав я. 

— Вона не клюнула, — сказав Джонсон. 

— То приготуйтесь. 

Чортяка виринала з великої глибини, тому і схибила. Я знав, що вона розвернеться і зробить нову спробу. 

— Як тільки схопить, відразу попускайте. 

Тут я побачив її з-під води за кормою. Було видно її широкі, наче крила, пурпурові плавці та пурпурові смуги на бурому тілі. Вона насувалася, мов підводний човен, розрізаючи воду спинним плавцем. 

Наздоганяючи наживу, вистромила з води свого списа, який трохи здригався. 

— Нехай заковтне, — сказав я. 

Джонсон забрав руку з котушки, і та почала зі свистом розкручуватися, а старий марлін розвернувся, зблиснувши сріблом свого черева, занурився вглиб і швидко понісся в бік берега. 

— Трохи пригальмуйте, — сказав я. — Але небагато. 

Він прикрутив гальмо. 

— Не забагато, — сказав я. Було видно, як відхиляється волосінь. — А тепер різко крутіть гальмо й підсікайте, — сказав я. — Підсікайте. Вона зараз почне стрибати. 

Джонсон закрутив гальмо і знову вхопився за вудилище. 

— Підсікайте! — повторив я. — Заганяйте гачок. Разів п’ять-шість, шарпніть добряче. 

Він устиг міцно шарпнути кілька разів, і тут вудилище зігнулося мало не вдвоє, котушка заскрипіла, і з води потужно вистрибнув марлін, зблиснувши на сонці сріблом, а тоді шубовснув назад так гучно, немовби хтось зіштовхнув із кручі коня. 

— Відпускайте гальмо, — сказав я Джонсону. 

— Він зірвався, — сказав він. 

— Чорта з два, — сказав йому я. — Послабте гальмо, швидко. 

Я бачив, як вигнулася волосінь, і коли марлін вистрибнув ще раз, він був уже за кормою і прямував у відкрите море. Тоді він вистрибнув знову, що аж вода взялася білою піною, і я побачив гачок у кутику його пащеки. Було добре видно його смуги. Гарна рибина, з яскраво-срібним черевом і пурпуровими смугами, завтовшки з добрячу колоду. 

— Зірвався, — сказав Джонсон. Волосінь провисла. 

— Крутіть котушку, — сказав я. — Він на гачку. Врубай повний перед! — гаркнув негру. 

Тоді ще двічі марлін вистрибнув угору, прямий як стовп, кидаючись на нас усім своїм тулубом і щоразу височенно здіймаючи воду. Волосінь натягнулася, і я побачив, що він розвертається і знову прямує в бік берега. 

— Почне тепер тікати, — сказав я. — Нехай собі петляє, я не відстану. Гальмувати не треба. Маємо досить волосіні. 

Старий марлін тримав курс на норд-ост, як і заведено у всякої великої риби, а як він, брате, петляв, треба було бачити. Робив довжелезні стрибки, виписуючи в повітрі дуги, а воду розтинав, наче швидкісний морський катер. Я розвернув човен, і ми не відставали від нього. Я тримав штурвал і постійно горлав Джонсону, щоб той швидко крутив котушку і не гальмував. Аж раптом бачу, як шарпнулося в нього вудилище і провисла волосінь. Хто в цьому не розуміється, міг би відразу нічого й не помітити. Але я помітив. 

— Зірвався, — сказав я йому. Марлін і далі стрибав, аж поки не зник із поля зору. Гарна була рибка, нічого не скажеш. 

— Я чую, як він ще тягне, — сказав Джонсон. 

— Це просто вага волосіні. 

— Навіть котушка трохи крутиться. Може, він здох? 

— Та подивіться, — сказав я. — Він ще й далі стрибає. — Було видно, як марлін ще й далі бризкав водою, відпливши від нас на півмилі. 

Я помацав гальмо його котушки. Він його наглухо затягнув. Неможливо було випустити волосінь. Не дивно, що вона тріснула. 

— Я ж вам казав не гальмувати щосили, так чи ні? 

— Але він змотував волосінь. 

— Ну і що? 

— То я й пригальмовував. 

— Послухайте, — сказав йому я. — Якщо не попускати волосінь, коли риба так б’ється, вона її розірве. Ніщо її не втримає. Коли риба біситься, треба попускати. Пригальмовувати лише легенько. Інакше вона розірве навіть гарпунний лінь, тут і фаховий рибалка не впорається. Ми тільки мусимо гнатися за нею човном, щоб вона не вибрала всю волосінь. А коли вона перебіситься, то йде на глибину, от тоді й треба гальмувати і змотувати. 

— То, якби не тріснула волосінь, я б упіймав цю рибу? 

— Мали б таку нагоду. 

— Вона ж так довго не витримала б? 

— Вона ще багато на що здатна. Справжній бій починається вже після гонитви. 

— Ну то впіймаємо іншу, — сказав він. 

— Спочатку треба змотати волосінь, — відповів йому я. 

Ми впіймали рибу на