Часть четвертую я слушал необычайно долго (по сравнению с предыдущей) и вроде бы уже точно определился в части необходимости «взять перерыв», однако... все же с успехом дослушал ее до конца. И не то что бы «все надоело вконец», просто слегка назрела необходимость «смены жанра», да а тов.Родин все по прежнему курсант и... вроде (несмотря ни на что) ничего (в плане локации происходящего) совсем не меняется...
Как и в частях предыдущих —
подробнее ...
разрыв (конец части третьей и начало части четверной) был посвящен очередному ЧП и (разумеется, кто бы мог подумать)) очередному конфликту с новым начальственным мразматиком в погонах)). Далее еще один (почти уже стандартный) конфликт на пустом месте (с кучей гопников) и дикая куча проблем (по прошествии))
Удивила разве что встреча с «перевоспитавшейся мразью» (в роли сантехника) и вся комичность ситуации «а ля любовник в ванной»)) В остальном же вроде все как всегда, но... ближе к середине все же наступили «долгожданные госы» и выпуск из летного училища... Далее долгие взаимные уговоры (нашего героя) выбрать «место потеплее», но он (разумеется) воспрининял все буквально и решил «сунуться в самое пекло».
Данный выбор хоть и бы сделан «до трагедии» (не буду спойлерить), но (ради справедливости стоит сказать, что) приходится весьма к месту... Новая «локация», новые знакомые (включая начальство) и куча работы (вольно, невольно помогающяя «забыть утрату»). Ну «и на закуску» очередная (почти идиотская) ситуация в которой сам же ГГ (хоть и косвенно, но) виноват (и опять нажравшись с трудом пытается вспомнить происходящее). А неспособность все внятно (и резко) проъяснить сразу — мгновенно помогает получить (на новом месте службы) репутацию «мразоты» и лишь некий намек (на новый роман) несколько скрашивает суровые будни «новоиспеченного лейтенанта».
В конце данной части (как ни странно) никакого происшествия все же нет... поскольку автор (на этот раз) все же решил поделиться некой «весьма радостной» (но весьма ожидаемой) вестью (о передислокации полка, в самое «пекло мира»)).
Часть третья продолжает «уже полюбившийся сериал» в прежней локации «казармы и учебка». Вдумчивого читателя ожидают новые будни «замыленных курсантов», новые интриги сослуживцев и начальства и... новые загадки «прошлого за семью печатями» …
Нет, конечно и во всех предыдущих частях ГГ частенько (и весьма нудно) вспоминал («к месту и без») некую тайну связанную с родственниками своего реципиента». Все это (на мой субъективный взгляд)
подробнее ...
несколько мешало общему ходу повествования, но поскольку (все же) носило весьма эпизодический характер — я собственно даже на заморачивался по данному поводу....
Однако автор (на сей раз) все же не стал «тянуть кота за подробности» и разрешил все эти «невнятные подозрения и домыслы» в некой (пусть и весьма неожиданной) почти шпионской интриге)) Кстати — данный эпизод очень напомнил цикл Сигалаева «Фатальное колесо»... но к чести автора (он все же) продолжил основную тему и не ушел «в никуда».
Далее — «небрежно раздавленная бабочка Бредберри» и рухнувший рейс. Все остальное уже весьма стандартно (хоть и весьма интересно): новые залеты, интриги и особенности взаимоотношения полов «в условиях отсутствия увольнений» и... встреча «новых» и «бывших» подруг ГГ (по принципу «то ничего и пусто, то все не вовремя и густо»)) Плюсом идет «встреча с современником героя» (что понятно сразу, хоть это и подается как-то, как весьма незначительный факт) и свадьма в стиле «колхоз-интертеймент представляет» и «...ах, эта свадьба пела и плясала-а-а-а...» (в стиле тов.П.Барчука см.«Колхоз»)).
Концовка (как в прочем и начало книги) «очередное ЧП» (в небе или не земле). И ведь знаю что что-то обязательно будет... И вроде уже появилось желание «пойти немного отдохнуть» после части третьей... Ан нет!)) Автор самым циничным образом «все же заставил» поставить следующую часть (я то все слушаю в формате аудио) на прослушку. Так что слушаем дальше (благо пока есть «что поесть»))
Можно сказать, прочёл всего Мусанифа.
Можно сказать - понравилось.
Вот конкретно про бегемотов, и там всякая другая юморня и понравилась, и не понравилась. Пишет чел просто замечательно.
Явно не Белянин, который, как по мне, писать вообще не умеет.
Рекомендую к прочтению всё.. Чел создал свою собственную Вселенную, и довольно неплохо в ней ориентируется.
Общая оценка... Всё таки - пять.
переживете мене не набагато. Разом зі мною загине весь світ. Радіоактивні ізотопи зроблять свою справу!
Тихо-тихо на планеті. Затамувавши подих, сидять люди перед телевізорами, широко розкритими очима дивляться на мерзенне створіння, яке вважало себе за могутнього володаря, майже за бога.
— Підсудний Кейз, Вища Рада пояснює вам: безпосередня небезпека для населення планети вже усунута. Пірейя повертається до життя. Чи бажаєте ви скористатися з права на останнє слово?
— Ні, будьте ви прокляті! — Кейз-Ол одвернувся від екрана і охопив руками голову.
Запала пауза. Потім Літтл тихо сказав:
— Іменем Вищої Ради, в пам'ять тих, що загинули, ви, підсудний Кейз, прирікаєтесь на довічну ізоляцію!
Кейз-Ол схопився і зареготав. То був зловтішний, переможний сміх хижака, який перехитрував своїх переслідувачів і врятувався від смерті.
— Підсудний Кейз, — спокійно промовив Літтл. — Через п'ять хвилин космічна ракета, в якій ви перебуваєте, вирушить у Космос, у нескінченний політ. З даних медичного огляду відомо, що ви — абсолютно здоровий. Вас забезпечено всім потрібним для життя. Електронному мозку ракети задано програму не дозволити вам скінчити самогубством. Ви житимете довго, але за цей час не почуєте жодного звуку людської мови і поступово перетворитесь на тварину. Людство вас прокляло! І так буде з кожним, хто повстане проти людства!
Потьмянів екран. Проступили на ньому обриси величезної космічної ракети.
То була ракета, що піднімалась у безповітряний простір десятки разів. Її поверхню покопирсали дрібні піщинки-метеорити, а на борту виднілась пляма від удару, який мало не став для неї трагічним.
Через весь борт ракети проліг чорний силует павука — емблема хрестовиків, які свого часу запалили другу всепірейську війну, — знак, ненависний для всього людства. Під павуком виднівся напис: «Кейз, що вчинив злочин проти людства. Засуджений на довічну ізоляцію». А трохи нижче: «Вища Рада Вчених планети Пірейї системи Двох Сонць» і емблема: на червоному тлі — рожевий і блакитний круги, обведені золотим колом.
Настала тиша — тільки цокотіли секундоміри. Раптом з дюз ракети вирвалися снопи вогню. Корабель рвонувся вперед і зник у безмежному просторі зоряного неба.
І знову на екранах телевізорів з'явилось обличчя Літтла. Старий був урочистий і схвильований, голос його тремтів.
— Люди Пірейї, як показали останні космічні експедиції, в системі Двох Сонць немає життя на інших планетах, крім нашої. Однак радіотелескопи уже давно приймають дуже слабенькі періодичні радіосигнали з різних точок Галактики. Розшифрувати їх ми не вміємо, але надсилаються вони, безперечно, розумними істотами. В безмежному Всесвіті є незліченна кількість планет, населених людьми. Цілком можливо, що на якійсь з них точиться смертельна боротьба проти таких, як вигнанець Кейз. І щоб там не повторилась трагедія Пірейї, ми повинні розповісти нашу сумну історію всім людям Всесвіту.
Слухайте, люди Всесвіту! Слухайте, мислячі, розумні істоти, які досягли високого ступеня розвитку! До вас звертається Вища Рада планети Пірейї!
Щороку, саме в цей день жалоби, ми надсилатимемо в Космос ракету найновішої конструкції, всередині якої буде вміщено найдосконаліший кібернетичний всюдихід. Може, безмежно довго мчатиме наш посланець, доки його антени перехоплять радіовипромінювання ваших передавачів, а тоді він знизиться і випустить всюдихід, який проповзе по вашій планеті, передасть від нас щирий привіт.
Наш посланець буде мирним посланцем, але він оборонятиметься і не дасться в руки тих, хто захоче використати його для насильства і вбивства: він устаткований новою апаратурою для демонстрування біофільмів, які впливають безпосередньо на мозок. Разом з тим будуть зафіксовані й зважені всі ваші відчуття і поривання.
Якщо ж ви, люди іншої зоряної системи, стоїте вище за нас — даруйте нам наші помилки і невдачі. Наше майбутнє — попереду!
Розпливлось зображення Ейр Літтла на екрані. Пролунали мелодійні позивні Вищої Ради. І раптом перед очима мільйонів глядачів виникла грандіозна естакада. Похилими рейками на неї з елінга виїжджала космічна ракета. Титанатовий корпус її був завдовжки з океанський пароплав. Ракета не мала жодного вікна — тільки пази радіолокаторів та приймальних антен проступали на корпусі, як зябра акули.
Ракета виповзла і зупинилася край естакади. І тоді з елінга вийшов інженер Айт.
Він був у звичайному робочому комбінезоні. В цю урочисту мить запуску першої ракети-посланця академік не хотів постати перед людьми іншої зоряної системи незграбним опудалом в антирадіаційному скафандрі. Адже його зараз фіксують численні об'єктиви біоскопів. Його ракета помчить у Всесвіт крізь час і простір. Це найвища честь для вченого і людини. Як хороше відчувати себе молодим!
Ні, це вже не юність: на скронях сріблиться сивина. Але він повний сили і снаги. Хочеться жити, творити, мріяти і дерзати.
Айт
Последние комментарии
58 минут 3 секунд назад
22 часов 12 минут назад
22 часов 15 минут назад
1 день 4 часов назад
1 день 8 часов назад
1 день 8 часов назад