Падіння [Альбер Камю] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Альбер Камю


ПАДІННЯ
Роман

--------------------------------------

Не вважайте за обридливість, але чи не міг би я стати вам у пригоді? Боюсь, інакше ви не порозумієтеся з шановним горилою, що вершить долю цього закладу. Бо ж він говорить тільки по-голландському. І якщо ви не звіритесь на мене, він не здогадається, що вам хочеться випити джину. Ну от, здається, він мене зрозумів. Бачте, кивнув головою, а це, певне, знак, що мої докази переконали його. Він уже йде, навіть поспішає, але з якою розважливою статечністю. Ваше щастя — він не зарикав. Коли він не бажає подавати, йому досить рикнути, і ніхто більш не посміє наполягати. Давати волю своєму настроєві — це привілей великих звірів. А тепер дозвольте відкланятися, радий був вам прислужитися. О, дякую, дякую. Погодився б залюбки, але не хочу набридати. Ви дуже ласкаві. То я поставлю свою склянку біля вашої? Авжеж, правда ваша, — його німота приголомшує. Вона подібна до мовчання, що існує в пралісі, — мовчання грізного, як гармата, набита до самого жерла. Інколи мене дивує, що наш мовчазний друг так уперто зневажає мови цивілізованих країн. Його ж ремесло — частувати в цьому амстердамському барі, бозна-чого названому «Мехіко-Сіті», моряків усіх національностей. А за таких обов'язків його невігластво не дуже доречне, правда? Уявіть собі, що неандерталець потрапив до Вавілонської вежі і змушений там жити. Адже він би нудився: довкола всі чужі. А цей корчмар ніколи не почуває себе вигнанцем, робить знай своє і нічим його не схитнути. В одній з небагатьох фраз, що при мені зірвалася з його вуст, він виголосив таке: «Хочеш — згоджуйся, а ні — геть до дідька». Згоджуватися на чиї слова, геть до дідька кого? Звичайно, наш друг мав на увазі самого себе. Признаюся, мене ваблять такі цілісні натури. Коли з обов'язку свого фаху або з покликання міркуєш про людську природу, іноді відчуваєш тугу за приматами. Ті-бо не мають потайних думок. Наш хазяїн, щиро кажучи, має якісь там потаємні думки, але вельми невиразні. Оскільки він не розуміє того, що мовиться довкола, в його вдачі розвинулась недовірливість. Тому він і тримається з похмурою поважністю, ніби нарешті запідозрив, що не все йде гладенько-рівненько серед людей. За такого його настрою важко заводити з ним розмови, які не торкалися б його фаху. Погляньте, до речі, на задню стіну, бачите, просто над головою в господаря на шпалерах не такий вицвілий прямокутник, ніби там колись висіла картина? І справді, там була картина, і то цікава, справжній шедевр. Отож я був свідком того, як господар дому придбав його й на моїх очах продав. В обох випадках він поводився однаково недовірливо, і цілий тиждень усе обдумував. З цього погляду, слід визнати, життя в людському суспільстві трохи знівечило первісну простоту його вдачі. Завважте, я зовсім не ганю цього чоловіка. Я ладен поважати його цілком обгрунтовану недовірливість і залюбки поділив би її, аби, як бачите, не моя природна товариськість. На жаль, я базіка і легко сходжуся з людьми. І хоча я вмію тримати належну відстань, я не минаю жодної нагоди для знайомства. Коли я жив у Франції, то варто мені було зустріти розумну людину, як я вже починав шукати її товариства. О, бачу, вас здивував цей старосвітський вислів. Признаюся, я кохаюсь у високому штилі і взагалі в красномовстві. Моя химера! Сам себе картаю за неї, повірте! Я ж добре знаю, що схильність людини до тонкої білизни зовсім не говорить про її звичку мити ноги. Справді, вишуканий стиль подібний до шовкового полотна, що нерідко приховує екзему. Я втішаю себе думкою, що зрештою й недоріки не чистіші за нашого братчика, краснословця. О, звісно, не відмовлюся від другої склянки. Ви довго думаєте пробути в Амстердамі? Гарне місто, еге? Уроче? Ось епітет, якого я не чув уже багато років, відтоді як поїхав з Парижа. Але в серця пам'ять міцна, і я не забув нашої прекрасної столиці, не забув набережних Сени. Париж — вертеп, та й годі, пишні декорації, в яких рухаються чотири мільйони маріонеток. За останнім переписом їх, можливо, вже п'ять? Але ж вони плодяться й множаться. Хіба ж це дивина? Мені завше здавалось, що в наших співгромадян дві шалені пристрасті: мислити і блудодіяти. Напропале, так би мовити. Але не осуджуймо їх, не самі вони жирують, уся Європа блудить. Я іноді думаю — а що скажуть про нас майбутні історики? Для характеристики нашого сучасника їм вистачить однієї фрази: він блудив і читав газети, І така характеристика, наважусь сказати, цілком вичерпна. Голландці? О ні, вони не такі сучасні! Але вони своє ще надолужать. От погляньте на них! Що вони роблять? Усі ці пани живуть коштом своїх дам. Проте всі вони, і чоловіки й жінки, вельми буржуазні й приходять сюди з пошани до легенди, про них складеної, або з глупоти. Словом, через надмір або через брак уяви. Час від часу ці сутенери влаштовують різанину або стрілянину, але не думайте, що вони кровожерні. Цього вимагає роль, та й усе, і вони вмирають зі страху, випускаючи останні набої. І все ж таки, по-моєму, ці люди