Антологiя сучасної української фантастичної лiтератури [Маруся Армен] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]



Серія «Дивовижне та незвичайне поряд» - Антологія фантастичної літератури

Scientia potentia est!”

Антологія сучасної української фантастичної літератури


Упор. Ростислав Савченко

Видавництво «Альфа-Книга»


Кіровоград, 1999

ББК 84(7 АРГ)


Б83

Серія «ДИВОВИЖНЕ ТА НЕЗВИЧАЙНЕ ПОРЯД»


заснована у 1996 році

Антологія сучасної української фантастичної літератури / упор. Ростислав Савченко / Армен М., Хрущ М., Характерний С; худ. оформлення Сморода І., Рудиментарний Ц. — Кіровоград: Альфа-Книга, 1999. – 8 с. – (Дивовижне та незвичайне поряд).

ISBN 978-966-03-4421-1


ББК 84(7 АРГ)



© Видавництво «Альфа-книга», 1999


© Сморода І., Рудиментарний Ц., художнє оформлення, 1999

Маруся Армен

Дуче!

-Капітане! Капітане! Ми втрачаємо висоту! – голос першого помічника Теобальда з динаміку звучав занадто голосно, навіть для найрозвинутіших на всьому Шмурдіані слухових аналізаторів Капітана Шнайдера.

Невеличкий поліпластометалевий човник все котився і котився по небозводу униз, його колись блискучі боки стали чорними від полум’я яке охопило їх, як тільки вони увійшли до атмосфери. Сильний струс….і все скінчилось так само несподівано, як і почалося.

По маленькому ліску, серед височенних кедрів, шукаючи файної справи для свого моцного торсу, блукав Атарнак Яндулу. Раптом він почув дивний сморід паленої плоті, принюхавшись він визначив напрямок звідки дмухнуло цим характерним запахом…там знадліску лежало щось металеве. Його огорнув жах, та, пересиливши себе Атарнакшен все ж підійшов і побачив,як огорнуте чорнявою димкою щось ворушилося серед змарнованого небесного металу – це був ВІН – згадалося велике пророцтво Кнутлупро прихід могутнього небесного створіння, яке їм подарує знання – ВІН це Некрономікон, ВІН – це даруючий знання про смерть і життя, той, що має владу над ними всіма…

-Що сталося з нами? – Софійка заворушилася і відчула, що в неї відкрилася стара рана ще з минулої війни, коли вона працювала санітаркою на полі бою, та вона думала зовсім про інше – про свого улюбленого Тео, який лежав поряд без тями.

-Зараз, зараз мій дорогенький! Зараз тобі стане краще! – Софійка витягнула його назовні і….там стояв зачуханий, смердючий, завернутий у грубу необроблену шкіру тубілець.

Атарнак насторожено глянув на, очевидно, помічника Великого, зняв з себе шкури, обхопив сильними руками самицю, зірвав з неї одяг і почав входити…

Софійка опиралася, та могутній тубілець все ж оволодів нею, після чого лишив і почав клопотатися з пораненими…

Степан схопився, це був страшний сон, він сповіщав про лихо, підійшов до пульта керування, та динаміка зв’язку, звітам лунало монотонне та звичне


здижчання субатомного мікродвигуна. Світло згасаючої зірки за ілюмінатором, хропіння Теофаста…все йшло чітко за планом…поки що…

Тимофій Хрущ

Ми з Тео та Софійкою завдаємо удар у відповідь



Будь-який тривимірний компактний однозв'язний многовид є гомеоморфним тривимірній сфері.

Степан Некрономікон



Теобальд Блюмфільд був моїм другом. Принаймні я так думав. Він був чи не єдиним, кому я ще так-сяк довіряв, адже довіру до людей я втратив разом з тим, що йменують Virginia Analius cum Defloratioae. Та зараз не про те. Софійку ніхто не бачив уже майже три тижні. Я сказав Тео, що заїду до нього у четвер.

Він знімав кімнату в підвальному приміщенні на розі Джермецької та Василина-Конашевича. Саме так, читачу, це те місце, де відбулась ота жахлива різанина з ковбасами у той злощасний четвер сьомого дня від початку Хаванагіли. Те що євреї використовували трансфінктер для перетворення людей у зомбі Тео із Софійкою розповіли мені невдовзі після того, як знайшли мене у канаві з порваними штанцями і уже без Virginia Analius. Не волію згадувати той прикрий випадок із абхазькими заробітчанами з-під Мелітополя, та якби не сталося зі мною того, я б не володів таким даром як конструювання метатитативних джифрац-теорій у своїй голові. Ти, читачу, напевно не знаєш, що для цього використовують десятиядерні гідрокомп’ютери з пам’яттю у вісім гігалітрів. Принаймні у Пентагоні. Звідки я знаю про Пентагон? Це все Софійка. Після того, як її вдарило кульовою блискавкою вона втратила брови та мізинець на правій нозі, зате виявила у собі дар яснобачення.

Досить часто ми проводили вечори у кімнаті Тео, розмовляючи про українську сучасну літературу та можливість запобігти зомбуванню людства сіоністськими біомеханіками. Деколи я приходив пізніше, коли допомагав бабі Нелі у притулку для бездомних собак, але вона недавно вмерла, так що псами займається її дочка, а у мене з’явилось більше часу для спасіння людства. Отож,



коли я приходив пізніше, Тео і Софійка вправлялись у джиуджитсу і через те були захекані та спітнілі. Для тренування спритності Тео використовував чуденацькі надувні кульки наповнені майонезом чи ще там чимось. Я тут не спец. А ще вони використовували батіг та гумові палиці.

- Теобальде, а коли й мені можна буде з вами потренуватись? – спитав я благально одного дня.

Тео підняв очі (а одне в нього було скляне, до речі, мій любий читачу!) з мікросхеми трансфінктера і я побачив його стражденне лице, відчув на собі цей невимовно чуттєвий, тривкий, тривіальний, достоту чутливий та сливе черствий погляд. Він мовив, як кулемет:

- Підрости, Матвійку. Твій час ще прийде. Егеж-бо, надерем сраки клятим сіоністам!

Софійку викрали в ніч з п’ятниці на неділю, та ми не були вдома. Тео проводили операцію по імплантації транскулякуля вівісекторного виду, а я чекав у коридорі, пригадуючи романи Стівена Кінга.

Я тричі, а то й чотири рази дзвонив Тео наступного дня. Та він чомусь помер. А невдовзі я пішов працювати менеджером.









Сублімат Характерний

Неологічні контроверсії поліхроматичного диктоформатного кардіоневрозу (рефлексії)



Професор Степан Некрономікон продовжував експериментувати з наркотиками, аж раптом відчув подих…

Несамовиті пристрасті точилися навколо його скромної персони ось уже кілька років, тому не дивно, що він запідозрив у цьому щось не ладне. Ось уже місяць, як він живе в Шепетівці, втекши якомога далі від кострубатої реальності в глибинні прошарки лімфохроматичного діастазу. Тим не менш, колишні вороги не бажали забути і пробачити йому одного – того, що він залишався живим. Він сотні разів намагався переконати їх, що все вже давно позаду, події того чудернацького ранку залишилися в історії. Проте…

…проте він помилявся (як як я міг так помилятися).


Професор різко розвернувся і побачив постать позаду себе. Він бачив лише її обриси, проте за широким одягом не міг визначити жінка перед ним чи чоловік. Обличчя було закрите за капюшоном.

- Я ж казав вам, що я поза грою!

- Нас це не переконало.

- Але ж я дав слово…

- Слова… вони нічого не варті…

- Благаю, вас, заради всього святого! – здійняла руки бідолашна жертва.

- Для тебе не було нічого святого, коли ти чинив ЦЕ! Ми повністю довірились тобі, а на ранок хлопців не стало…

- Це не моя провина, експеримент пішов не так!

- Годі! – з-під широкого рукава виглянула біла рука і оголила голову незваного гостя.

За одну лиш мить Степан побачив усе своє життя. Реальність шалено струсонулася й стала догори дригом. Він закляк, немов вражений блискавкою. Перед ним стояла ВОНА. А він, дурень, гадав, що їм вже ніколи не зустрітись.

- Невже це ти?

- Так, татуню, це я. Твоя дочка, котру ти напоїв, наколовши мамині циці горілкою, а потім згвалутвав, поки я лежала в колисці. Приємно було запихати прутня до беззубого ротика, чи не так?

- Але ці жахливі голоси наказали мені це зробити! Я не винен!

- Кожен відповідає за свої вчинки сам. Я прийшла сповістити тебе про це…

Його звали Альберт. Він їхав вулицею на своєму велосипеді милуючись сходом багряного сонця і рожевими личками польських дітей, що саме поспішали до школи. Був погожий ранок 1 вересня 1939 року.