Агент СД [Всеволод Зіновійович Нестайко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (29) »
Всеволод Нестайко Агент СД
Розділ I
Сімейна справа Милочки Петриківської.
Милочка Петриківська, завжди безтурботна й усміхнена, перша красуня шостого «б», в яку по черзі закохувалися всі хлопці класу, раптом перемінилася. У понеділок прийшла до школи заплакана і сумна. На всі розпитування тільки махала рукою і одверталася. За весь день ні разу не усміхнулася. Навіть коли Вова Шпиндель, намагаючись її розвеселити, став на парті догори ногами. — Понеділок — важкий день, — заспокоїв Вову Шурик Дармовис. Але й у вівторок Милочка була заплакана й сумна. — Мовчить, нічого не каже, — розгублено розводила руками Оксана Фіцелович. На парті догори дригом стали вряд Вова Шпиндель, Шурик Дармовис, Шеня Кисіль і Вітасик Дорошенко. Але Милочка навіть голови не підвела. А коли й у середу Милочка прийшла до школи заплакана, шостий «б» вже не на жарт стурбувався. Що таке? Що сталося? Яке горе? Може, хтось помер, у тюрму посадили абощо? Проте Слава Порохня, що жив з Милочкою в одному будинку, запевняв, що ніякого горя в родині Петриківських нема. Усі живі-здорові, на волі, ніхто не вмер, навіть не захворів. Якби щось таке сталося, було б відомо. Тато Милоччин, Сергій Терентійович Петриківський, був професор, доктор наук, вчений-мікробіолог. Ще й громадський діяч. Часто виступав по радіо, по телебаченню з лекціями про охорону навколишнього середовища, друкував статті з екологічних проблем у газетах і журналах. Якби з ним щось сталося, справді було б відомо, навіть з газет. Тоді що ж таке з Милочкою? Щось особисте? Може, закохалася нещасливо? Ні, це абсолютно виключено! В неї закохувалися. Вона — ніколи. Що ж таке? Розгадка наступила тільки в суботу. Причому сталося це так несподівано, що Женя Кисіль і Вітасик Дорошенко були просто приголомшені. Бо… Але давайте все по порядку. У суботу після першого уроку Милочка Петриківська, проходячи повз парту Жені й Вітасика, нишком поклала їм складений вчетверо аркушик паперу. Вітасик роззявив рота, прихлопнув аркушик спітнілою долонею і закам'янів. Клас уже спорожнів, усі вибігли в коридор, а Вітасик все ще сидів нерухомо, поклавши на парту руки, як той сфінкс єгипетський. — Що таке? — пошепки спитав Женя, який не бачив, що поклала на парту Милочка. — За-записка… по-моєму, — прошепотів Вітасик. — Ану! Вітасик тремтячими руками похапцем розгорнув аркушик. Так, то була записка.«Ж. і В.! Мені треба з вами поговорити. Після школи у сквері біля ведмедів. Тільки нікому! Будь ласка! Добре? М.»Тепер за партою сидів уже не один сфінкс, а два. Я думаю, що й ви, одержавши таку записку від першої красуні у класі, на якусь мить закам'яніли б. Наступної миті вони схопилися, вискочили з-за парти і побігли в коридор. Милочка самотньо стояла біля вікна й дивилася на шкільне подвір'я. Враз обернулася, побачила хлопців і, почервонівши, насупила брови — стривайте, мовляв, не викажіть мене. Хлопці спинилися з розгону, перезирнулися, теж почервоніли, потім глянули на Милочку і мовчки разом кивнули: розуміємо, мовляв, не турбуйся, все о'кей, у сквер прийдемо. Ех, яка ж то мука пекельна терпіти аж чотири довжелезних уроки! Женя й Вітасик раз у раз оберталися до Милочки і, коли вдавалося перехопити її погляд, мовчки смикали головами, киваючи. Милочка червоніла і опускала очі. І Женя і Вітасик — обидва в той день одержали незадовільні оцінки. Женя по хімії, Вітасик по географії. Хоча обидва домашні завдання готували. Але зосередитися і зібрати думки докупи не могли ніяк. Ну які могли бути у голові альдегіди або корисні копалини, коли увесь організм був сповнений трепету і чекання! І от нарешті продзвенів дзвінок з останнього уроку. У глухій алеї скверу, що біля школи, стояла велика гіпсова скульптура — ведмеді на дереві. Щовесни скульптуру заново фарбували і кожного разу іншою фарбою. Торік ведмеді були сірі, а цієї весни стали жовтими. До тих жовтих ведмедів і прибігли Женя й Вітасик. Милочки, звичайно, ще не було. Де ви бачили, щоб красуні приходили на побачення першими? Зате був якийсь вусатий старшокласник, який сидів на лавочці біля ведмедів і пахкав сигаретою. Побачивши хлопців, він чвіркнув крізь зуби й мовчки смикнув головою — геть, мовляв, звідси! Хлопці одвернулися, удавши, наче не розуміють. Старшокласник тихо свиснув і сказав англійською мовою: — Донт ю андерстенд? Гоу хоум! Женя з Вітасиком глянули один на одного. У кожного в очах була відчайдушна рішучість — триматися до кінця. — Ніхт ферштеєн! — сказав Женя. — Неблагородно поводитесь, пацани, — несподівано миролюбно сказав старшокласник. — Я тут чекаю одну людину. — Ми теж! — задерикувато сказав Вітасик. Старшокласник зареготав. — Ваше щастя, що моя людина вже йде. А то дав би і одному й другому такого копняка, що
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (29) »
Последние комментарии
17 минут 22 секунд назад
2 часов 34 минут назад
17 часов 15 минут назад
17 часов 16 минут назад
22 часов 35 минут назад
1 день 2 часов назад