Італійські казки [Італійський народ] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (44) »
Гарпалеоне
Був собі на світі віслючок. Ще й імені малий не мав, бо всього три дні як народився, і господар ще не встиг його назвати. Віслючок був жвавий і веселий, до всього цікавий і знай стромляв свого носа і куди треба, і куди зовсім не слід. На четвертий день свого життя він брикав на подвір’ї і раптом зупинився перед малесенькою ямкою в піску. Ця ямка страшенно зацікавила й насторожила віслючка. Він широко розставив ноги, схилив голову й понюхав, чим там пахне. Та зненацька в ямці де не взялося чудовисько: черево як барило, лап сила-силенна, і всі так і тягнуться схопити віслючка за голову! А був то жучок-малючок, якого називають мурашиним левом. Він сидить собі в піщаній ямці й чатує на мурашок. Он кого злякався віслючок! Так злякався, що заревів, мов несамовитий. На крик нагодився господар і, побачивши, кого перелякався віслючок, гучно зареготав: — Ну та й страшко ти в мене — налякався якоїсь комахи, мурашиного лева! Тепер я знаю, як тебе назвати. Будеш Гарпалеоне — Лютий Лев! Отак віслючок здобув собі ім’я. Минув час, малий усе ріс та ріс, аж поки став зовсім дорослим віслюком. Якось стояв він собі в загороді, хрумав сіно й думав: «Мабуть, з мене таки не простий віслюк. Ось хоч би ім’я. Одного мого знайомого звати Довговухим, другого — Сірим. А мене — Гарпалеоне! Та в усьому світі нема другого такого віслюка, що мав би ім’я Гарпалеоне. Тож хіба це діло, щоб віслюк з отаким величним іменням тягав на собі поклажу і щоб його поганяли батогом?» І надумав Гарпалеоне піти в світ — чи не знайде там кращої долі? От біжить собі полями й долинами, а навкруги висока трава, будяків скільки хочеш — така розкіш! Біг, біг отак віслюк та й зупинився. Замахав хвостом навсібіч та як ревне з радощів, аж луна далеко пішла. А саме тоді поблизу йшов лев і почув те ревіння. Дуже йому закортіло побачити, що воно там за співак такий незнаний. Вийшов лев із чагарів, побачив не кого іншого, як віслюка й страшенно здивувався. Досі йому ще ніколи не доводилося бачити такого звіра. Голос як грім, хвіст із китицею на кінці, а все ж таки не лев. От дивина! — А хто ти за один і як твоє ім’я? — запитав лев. — Я — Гарпалеоне, Лютий Лев, — одказує віслюк. — Гарпалеоне?! — отетерів лев. — Авжеж! — гордовито мовив віслюк. — Я дужчий, лютіший і розумніший за всіх на світі! — Радий з тобою познайомитися, — сказав лев. — Дуже хотів би стати твоїм приятелем. — А чого ж, ти мені до пари, — відповів на те віслюк. Ідуть уже вони вдвох. Аж дивляться — перед ними річка. — Ото лихо, — сказав лев, наїжившись. — Доведеться добре намочити шкуру. — Пхе, дурниці, — мовив віслюк. — Тільки блохи бояться води. Лев як рикне та з розгону й шубовснув у річку. А віслюк забрів у воду звільна, як і завжди, коли переходив мілкі потічки. Проте він храбрував, доки ступав по твердому дні. А коли воно невдовзі чомусь зникло, віслюк налякався, задер голову й швидко забрьохав копитами у воді. Але це мало зарадило лихові, і він, то поринаючи, то знову виринаючи, ледве сунувся через річку. Тим часом лев давно вже вийшов на берег, обтруснувся і розгублено дивився, як брьохається ще десь аж серед річки його новий приятель. Аж ось віслюк, геть знемігшись, дістався-таки на берег. Він без угаву сопів, хропів, чмихав, кашляв і чхав. — Що сталося? — питає лев. — Ти ж казав, що плавати для тебе — дрібничка? — Я й зараз кажу те саме, — відповів Гарпалеоне. — Та бач, я помітив у річці рибину й зачепив її хвостом, щоб пригостити тебе за обідом. — І де ж та рибина? — спитав лев. — Та я коло берега вже роздивився, що то щука, а вони кістляві, й викинув її.
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (44) »
Последние комментарии
54 минут 30 секунд назад
1 день 15 минут назад
1 день 34 минут назад
1 день 42 минут назад
1 день 44 минут назад
1 день 46 минут назад