Покруч (збірка) [Іван Корсак] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (32) »
ІВАН КОРСАК
ПОКРУЧ
Герої оповідань Івана Корсака — прості, земні, звичайні люди з властивими їм радощами, Солями ії переживаннями, нерідко й з драматич
нішії, покрученими долями Автор книги глибоко проникає у їх пернпетіГші жаггейські б у ДНІ, З ЯКИХ уміло ВИХОПЛЮЬ найголовніше, найтшгавіше, де великодушна добропорядність одних вступам в юсірі проті-- річчя 'і душевною убогістю, нідступною байдужістю інших, з дефіцитом духовності і культури,
Редактор М. I Богу ut.
Книга видана за рачу нон автор;
СІМЕЙНЕ ЖИТТЯ
Замолоду Ліда Григорівна любила свого чоловіка; Любила ще із студентської лави його отакого:: худорляво го, незавидного зросту, тоненького як патичка, що нагадував чомусь підлітка, задля пустощів вдягнутого в офіційний дорослий костюм. Інколи їй кортіло просто торкнутися гладенької, мов дитячої, його шкіри, навіть вщипнути хоті лося, зробить боляче —■ аж щеміло.
Коли вийшла заміж і приїхали вони в це районне містечко, чоловік її, Петро Никодимович, швидко, мов граю чись, йшов по службі, легко ішов, без видимих зовні зусиль, і, може, якраз через те небавом досяг завидного у районі становища. Ліда Григорівна дмухала біля нього т біля малої дитини, чепурила і причепурювала, довго не бачила інших чоловіків: для неї вони не становили най меншого інтересу, були мов без статі — просто службові особи, колеги по роботі, перехожі на вулиці. Завжди кудись поспішала, а якщо й 'загається, бувало після уроків в учительській на якусь хвилину, то враз схаменеться, сплесне долонями, підхопить на руку, мов дрова, оберемок зошитів, і біжить чимдуж додому виготовлюватн щось хитромудре йому на вечерю чи прасувати свіжу сорочку та прати шкарпетки.
Ліді Григорівні тоді видавалося, що вона не могла жити інакше, без цих дрібних і приємних клопотів, вона не могла не віддавати близькій людині увагу і ніжність, які природно збиралися в ній, як в молодому дереві тугі соки весною.
Петро Никодимович, довгі роки тендітний і щуплий, все той же підліток, вдягнутий у дорослий костюм, цінив у'вагу дружини і іншою не мислив собі її.
Жили вони дружно, одна біда — не мали дітей. Об їздили всі курорти і клініки, куди їх лише направляли, тих- *ем навідувались до знахарів, знахарок і шептунів, л.гжаданий отой бусел, якого малюЮть із немовлям у дзьобі, все обминав їх дім.
А дарма... Тихий Петро Никодимович так с-шо тихо, без зайвого галасу і метушні, звів дім як дзвінницю, трудолюбивою бджілкою виповнив його добром — був він служакою собі на умі, з людьми вельми не за'ідапся і його машина, коли не їхав в колгосп, те й робила, що вививалася по складах і базах.
Дім приніс радість Ліді Григорівні і нові клопоти, які .проте ніяк не могли заступити клопотів про чоловіка. З ‘безпосередністю одинокої жіночої дущі вона віддавала йому все тепло і ласку, аж доки раптом не впевнилась, що він не вельми цього потребує.
Спочатку в неї було відчуття людини, яка йшла рівною, добре знаною їй дорогою і негадано та дорога під ногами пропала: людина летить десь, інстинктивно за- жмуривши очі, несподіваний холод стискає груди, простір стає безіменним, безкінечно порожниц і чорним, а час розтягується до немислимого в очікуванні жахливої миті удару.
Це відчуття безіменного простору і бездонного лету тривало для неї доти, доки Ліда Григорівна не дізналась випадком, що у Петра Никодимовича є інші жінки.
І хоча холодніше стало на світі, поколюючі протяги низали у спину, зате в неї тепер знов було під ногами дно.
Відчувши зміну у жінчиній душі, у вигаслому її ура,* погляді, зовні безпричинній холодності і байдужості, навіть у ліжку, чоловік себе не картав докорами, не запобігав і не перепрошував, він просто зовсім пустився берега, став гуляти не криючись.
Ліда Григорівна на все те тільки махнула рукою.
Відтоді вона стала помічати чоловіків як таких. Вона дивилась спочатку на них без природного потягу молодої здорової жінки, без затаєної гріховної- думки, дивилась просто із звичайнісінькою цікавістю, як дивиться натураліст на щойно відбитий ним, незнаний ще досі, вид.
А якось Ліда Григорівна з чоловіком була на маївці. Взимку звично гуляли у спеціальному льосі-бункері, збудованому потай у лісі за вказівкою Петра Никодимовича і оздобленому різьбою вигадливих тутешніх майстрів — вздовж довгого столу там горіли товсті свічкк у старовинних бронзових канделябрах, їх світло кидало полиск на лаком покриті стіни із щирої, без підсочки сосни, те світ ло іскрилося та переломлювалось у вщерть напоанених ке« лихах, кидало і в лютий мороз примарний осінній відблиск на лиця гостей. А як змінились часи, то сам же Петро Никодимович і розпорядився замести негайно сліди — під холодною лапатою
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (32) »
Последние комментарии
2 часов 40 минут назад
3 часов 17 минут назад
1 день 16 часов назад
1 день 19 часов назад
2 дней 9 часов назад
2 дней 9 часов назад