Обмарило [Григір Михайлович Тютюнник] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури
Григір Тютюнник
ОБМАРИЛО
В селі вже скрізь погасло. А у Волохів, крім лампочки під
вибілуваним сволоком, горів ще й каганець на столі: цю ніч у них
мала опороситися свиня. Біля грубки лежав кулик жовтого околоту,
сухого і теплого,—на підстилку поросяткам, а з-під ліжка червоніла
новенька вільхова ліса.
Заклавши руку за спину ірипко потираючи долонями, Антін Волох
швендяв по хаті —од столу до дверей і назад. І хоч був Антін змолоду
сутуленький, плечі тримав рівно і не шкрьобав ногами по долівці, як
завжди, а ставив їх чітко, як солдат.
— Тепер, —гомонівдо жінки на піч,—і ми, Палажко,зоживемо. І
на кофтину тобі буде, і на платок великий, роменський —хо-хо —
спроможемося...
Палажці робилося ніяково і трохи якось аж млосно від тих слів.
Вона сором’язливо совалась по черені, намагаючись озватися влад,
щоб не зіпсувати доброї господарської розмови.
—А з тими ж грішми, що на трудодень за березень дадуть, —як?
—питала несміливо.
—Та подивимось, —одвічав Антін спроквола, немов і недумав
раніше, як, справді, з тими грішми обернутися. —Подивимось. Може,
москалеві нашому прикупимо гражданські штани на демобілізацію, а
мо’, кожушка мені розстараємося. Брат Мефодій писав же ото, що в
38
Астрахані вони ніпочім. Одне слово, продамо приплід, а далі воно
само покаже...
Підійшов до каганчика, зняв ганчіркою гаряче закіптюжене скло і
почавхекати в нього.
— Ану, стара,—сказав лагідненько,—навідайся до свині, а я скло
почищу.
Палажка хутенько, по-дівочому, скікнула з печі і отим, здавалося б
уже давно забутим, грайливим жіночим рухом перепнулася хусткою,
на цей раз не ховаючи під нею ясних карих очей. Помітивши скоса
той рух, Антін шибеникувато ошкірнувся і вщипнув жінку за поперек.
— А ти в мене ще й молодиця —хе-хе —показна...
Палажка солодко зойкнула і, ховаючи посмішку в хустину, гнучко
одсахнулась од чоловіка.
— Може б, ти, батьку, каганчика поки що погасив, — щебетнула
вже од порога.—А то таке: і лампочка горить, і каганець...
За інших обставин Антін, звичайно, нагримав би на дружину або
сказав отак: «Ану не гавкать»! —але сьогодні, як бувало на свят-вечір,
лайка не йшла йому на язик.
— Нічого, —озвався смиренно, —хай горить. Далебі, не збідніємо...
Палажка вийшла. А Антін надів скло і знову зашмарував по хаті,
розмірковуючи про складні господарські справи.
Ще заздалегідь до опоросу він кілька разів ходив у містечко на
базар. Прицінювався до поросят, гомонів з чоловіками, що їх
продавали:
— Воно зараз, поки оце хурделить,—казав то одному, то другому,—
ціни справжньої не візьмеш. Холодно. А отуди на весну карбованців
по двадцять даватимуть залюбки.—Інемов міжіншим додавав: —
Мояпервістка весною наведе...
Дехто слухавйого уважно і погоджувався, інші бідкалися, що немає
покупця, а були й такі, що казали Антонові спересердя:
— Іди собі, чоловіче...
Антін і неображався на них, бо таки співчував. І чим дужче
співчував, тим більше радів за себе: йому вже отакого клопоту не
буде...
Увійшла Палажка і внесла до хати терпких пахощів весняної ночі.
—Вжестелеться свинка, —сказала веселенько.—Заклопотана
така!
Антін зупинився посеред хати, тернув долонею об долоню і
підсмикнув штани.
— Стелеться, кажеш? Угу. А ти ж не забула, як це воно, як
стелеться?
—Та чом би ж я забула,—образилась Палажка.—Ота, що в нас
перед війною була, теж так робила: соломку писком розкидає,
розкидає... Це в обід. А в полудень уже й навела. Хіба ти забув?
39
—Хе, забув, —пхикнув Антін, —якби забув, то оце б не знав, що й
робити. А так все, як у людей: і ліса, і підстилка є...
Присів до столу і заходився обмацувати каганець: поправив скло,
хоч воно й так було добре надіте, викрутив навіщось гніт, а тоді знову
його вкрутив,
- 1
- 2
Последние комментарии
14 минут 25 секунд назад
11 часов 32 минут назад
11 часов 49 минут назад
12 часов 14 минут назад
12 часов 46 минут назад
13 часов 53 минут назад