Тяглість історії й історія тяглості: українська філософсько-історична думка першої половини ХХ ст. [В`ячеслав Артюх] (doc) читать постранично

Книга в формате doc! Изображения и текст могут не отображаться!


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Міністерство освіти і науки України
Сумський державний університет









В. О. АРТЮХ

ТЯГЛІСТЬ ІСТОРІЇ Й ІСТОРІЯ ТЯГЛОСТІ:
УКРАЇНСЬКА ФІЛОСОФCЬКО-ІСТОРИЧНА ДУМКА
ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

МОНОГРАФІЯ













Суми
«Видавництво СумДУ»
2010
УДК 1 (477) (09) “19/195”
ББК 87.3(4 Укр)
А 86

Рецензенти:
І. В. Бичко – доктор філософських наук, професор кафедри історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
М. В. Кашуба – доктор філософських наук, професор кафедри філософії Львівського національного університету імені Івана Франка;
С. Б. Кримський – доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України

Рекомендовано вченою радою Сумського державного університету
(протокол № 10 від 13 травня 2010 р.)

Артюх В. О.
А 86 Тяглість історії й історія тяглості: українська філософсько-
історична думка першої половини ХХ століття: монографія
/ В. О. Артюх. – Суми: Вид-во СумДУ, 2010. – 266 с.

ISBN 978-966-657-296-0

У монографії розкривається специфіка історіософських та епістемологічно-історичних поглядів українських інтелектуалів кінця ХІХ – середини ХХ століття. У широкому світоглядно-ідеологічному і філософсько-науковому контексті аналізуються два найзагальніші типи філософсько-історичного знання: емпірично-раціональне, яке пов’язується з позитивізмом і неокантіанством, та ірраціональне, в якому на перше місце виходять волюнтаристські концепції й почасти екзистенціальні мотиви.
Для наукових працівників, викладачів, студентів гуманітарних спеціальностей, всіх, хто цікавиться теоріями історичного процесу та історичного пізнання в українській філософії.



УДК 1 (477) (09) “19/195”
ББК 87.3 (4 Укр)

ISBN 978-966-657-296-0 © Артюх В. О., 2010
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………….….….5
Розділ І. Проблема контексту української історіософії……..22
1.1. Світоглядно-ідеологічний контекст……...…………….……27
1.1.1. Народницька світоглядна парадигма..….….………..28
1.1.2. Консерватизм…………………………………...………..36
1.1.3. Націоналізм………………………………………………..42
1.2. Філософський та науковий контекст……..…………..……..48
1.2.1. Позитивізм…………………………………………...…...49
1.2.2. Неокантіанство………………………………………….63
1.2.3. Теорії національного характеру………………………65
1.2.4. Волюнтаризм……………………………………………..80
1.2.5. Феноменологія, екзистенціалізм……………...………87
Розділ ІІ. Позитивістсько-соціологічна парадигма в українській філософії історії…………….………...…………...97
2.1. Проблема поступу та суб’єкта історичного процесу
(І.Франко)………………………………………………………….97
2.2. Історичний процес у межах теорії національного характеру..
(Д. Чижевський)……………………………………...………….114
2.3. Членування історичного процесу. Концепція епох .
(В. Петров)……………………………………..…………..…….125
2.4. Теорія історичного пізнання: неокантіанська версія
(Б. Кістяківський)……………………………………………......136
Розділ ІІІ. Волюнтаристсько-екзистенціальна парадигма української історіософії….……………………………….……146
3.1. Апологія історичного волюнтаризму (Д. Донцов,
Ю. Вассиян)…………………………….……………….………..147
3.2. Консервативний варіант історіософського соціологізму
(В. Липинський)…………………………………………...……..163
3.3. Історія та екзистенція (М. Шлемкевич)………………...….180
3.4. Часово-просторові «фігури» української історіософії
(Д. Донцов, М. Хвильовий)……...………………………….…...194
3.4.1. Архетипи української історії…………………..…....194
3.4.2. Концепт «помежів’я» української історії…..…....204
ВИСНОВКИ………………………….………………………….222
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………...…..228
ПОКАЖЧИК ІМЕН….…………………………..…………….252
ABSTRACT…………………………………….…..……………260
СONTENTS……………………………….……………...……...264
«Ми прагнемо зрозуміти історію як певну цілісність,
аби в такий спосіб зрозуміти й самих себе».
Карл Ясперс

ВСТУП

Людство поступово обживається у третьому тисячолітті ери від народження Христа. Межа століть, і тим більше тисячоліть, асоціюється у свідомості багатьох із наступаючою кризою, що насаджує бездуховність і руйнує справжню творчу діяльність, унаслідок чого людина втрачає відчуття індивідуального й соціального комфорту. І справа не лише в магії «круглих» дат. Сучасне людство (принаймні європейське) об’єктивно продовжує вчитися жити без світоглядних «гранднаративів», і його історична свідомість переходить від образу гарантованого майбутнього до багатоваріантної й, що головне, часто ризикованої для життя картини світу. Ілюзія безперервної тяглості історії зникає. Натомість, постмодерна свідомість застосовує дискретно-фрагментарне бачення того, що називалося колись історичним процесом. Тому погляд у минуле й осмислення