Степанов Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
СТЕПАНОВ Володимир Євгенович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Астрофізик, фізик. Відкрив низькі температури окремих сонячних плям. У фізиці існує науковий
термін «Теорія Уно – Степанова».
З шахтарської родини. Батько, Степанов Є., – штейгер.
Народився 14 грудня 1913 р. в с. Щоглівці Катеринославської губернії Російської імперії (нині – в
межах м. Макіївка Донецької області України).
Помер 6 серпня 1986 р. в м. Іркутську СРСР (нині – адміністративний центр однойменної області
РФ).
Закінчив робітничий факультет (1931), навчався в Дніпропетровському гірничому інституті (1931-
1933), закінчив Московський університет (1933-1937).
Працював слюсарем, вагранником на металургійному заводі (1928-1931), астрономом
Ташкентської обсерваторії (1937-1941), викладачем Томського артилерійського училища (1941-
1942), співробітником астрономічної обсерваторії Львівського університету (1946-1953),
викладачем Московського університету (1953-1955), астрономом Кримської астрофізичної
обсерваторії (1955-1962), завідуючим відділом Сибірського інституту земного магнетизму,
іоносфери і розповсюдження радіохвиль» (1962-1979).
Учасник Другої світової війни (1942-1946).
Член-кореспондент АН СРСР (1968).
Голова наукової Ради академіх наук СРСР з проблеми «Фізика сонячно-земних зв’язків» (1982).
Член Міжнародного астрономічного союзу.
Фундатор сибірської школи сонячної астрофізики.
Кавалер орденів «Червоної зірки», «Вітчизняної війни», медалей «За відвагу», «За оборону
Ленінграда».
Сфера наукових інтересів – диференційне обертання сонячної корони і визначенню її фізичних
параметрів; зональні течії в сонячній короні; застосування методів фізики плазми для
дослідження Сонця; теорія утворення спектральних ліній поглинання при наявності магнітного
поля; перенесення випромінювання за наявності магнітного поля; будова і динаміка магнітного
поля і плазми на різних рівнях атмосфери активної області; існування вихрової структури поля;
механізм нагріву плазми в збуреній хромосфері.
Друкувався в журналах «Кримської астрономічної обсерваторії», «Solar Physics», «Вчені записки
Львівського державного університету», «Астрономічний журнал», «Природа».
Як вчений дебютував доробком «Про електромагнітну природу сонячних плям» (1949).
Потім настала черга наступних праць: «Утворення ліній поглинання в магнітному полі і
магнітогідродинамічні явища в атмосфері Сонця» (1961), «On the Development of Magnetic Fields
in Active Regions» (1968), «Сонячний магнітограф Кримської астрофізичної обсерваторії» (1958),
«Коефіцієнт поглинання в зворотному ефекті Зеємана для довільного мультиплетного
розщеплювання і рівняння перенесення в світлі з взаємно-ортогональною поляризацією» (1960),
«Міжнародна програма «Рік сонячного максимуму» – основні результати» (1983).
Нині регулярними стали Всеросійські Степанівські конференції.
Меморіальна дошка С. прикрашає будівлю Іркутського інституту сонячної і земної фізики (2002).
Іменем нашого земляка також названа мала планета № 3493.
Серед друзів та близьких знайомих С. – В. Фесенков, В. Касинський, В. Томозов, В.
Скоморовський, Г. Смольков, В. Григор’єв, А. Сєвєрний, M. Баппу, М. Нікулін та ін.
***
УСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ТОЧКИ ЗОРУ
, з житєвого кредо В. Степанова
На речі треба дивитися з державної точки зору.
НАДЗВИЧАЙНО ЧУДОВА ЛЮДИНА, з інтерв’ю В. Григор’єва Р. Нотману «Сонце і Земля –
одна сім’я»
– У 1962 р. до нас в Іркутськ був запрошений доктор фізико-математичних наук Володимир
Євгенович Степанов – засновник наукової школи з сонячної фізики. Коли він відвідав Тункінську
долину, побачив гори і багатозоряне небо, він промовив: «Я ваш».
Познайомився я з Степановим ще в студентські роки, коли проходив практику в Криму. І
горджусь тим, що був його учнем. Як тільки дізнався, щ він очолює інститут і Іркутську, відразу ж
до нього заспішив. Тоді ми були ще дуже молодими спеціалістами. Проте Степанова це ніскільки
не бентежило. Він поставив перед нами близько двадцяти завдань, котрі ще й сьогодні не всі
вирішені.
В науковому світі він був широко відомий своїми методами вимірювання сонячних магнітних
полів. Адже Сонце – це газова куля, плазма, надзвичайно «шалене» утворення. І якщо б в Космосі
працювали лише гравітаційні та ядерні сили, то все було б відносно спокійно. А збурювач спокою
в космічних масштабах – магнітне поле. Воно перебуває в основі нестаціонарних процесів –
спалахів, викидів, пришвидшення частинок тощо. Ось чому основний напрямок досліджень в цій
науковій школі інституту – вивчення сонячних магнітних полів.
Степанов був винахідником першого сонячного магнітографа, який вимірював не тільки величину
магнітного поля, а й його напрямок, або, як ми його називаємо, вектор магнітного поля на Сонці.
Він же – автор теорії, котра дає змогу на численні процеси подивитися по-новому.
Одночасно тих же висновків дійшов і японський астрофізик Уно. Вони визнані фундаторами
методів вимірювання магнітних сонячних полів.
Дослідження, визначені Степановим, активно розвиваються. Ми вивчаємо магнітне поле Сонця як
зірки; сильні магнітні поля в активних областях; проблеми виникнення сильного магнітного поля
на Сонці; магнітні поля в волокнах і протуберанцях, які визнаються найзагадковішими явищами
на Сонці. Тому що в гарячій плазмі «висить» чомусь плазма холодна.
– Так, і справді Степанов висунув перед своїми учнями стільки завдань, що й вони усіх не
здолають.
– Це був широкомасштабний вчений. І до того ж – людина чудова. Його інтелігентність
проявлялася у винятковій уважності до своїх учнів і співробітників. Він знав їх життя, їхніх дітей і
дружин. Одне з найуживаніших ним запитань при зустрічі: «Які у вас проблеми? Чи не треба
допомогти?».
Але й жорсткість у нього була. З ним не раз доводилися гостро сперечатися. Пам’ятаю, як по
молодості я грюкав дверима і вискакував з кабінету... Проте це ніколи не мало якихось наслідків.
Це просто виключалося.
ПЕРШОМУ ЗАВЖДИ НЕ ВІРЯТЬ, зі спогадів Г. Жеребцова
Головна риса, яка запам’яталася мені в ньому, – це інтуїція. Зміна магнітних полів на сонці – це
було важко. Важко тому що перший, а першому завжди не вірять.
...В науці не можливо все виміряти. Тут потрібні витримка і далекоглядність. Трохи перегнеш і
втрат потім не перерахуєш.
Творчість потрібно оцінювати здоровим глуздом. В Іркутському інституті сонячно-земної фізики
понад тридцять років ведуться прикладні астрономічні дослідження, пов’язані з космічними
апаратами і космічним сміттям. Постійно надсилаємо цю інформацію військовим. Виконували цю
роботу в найтяжчі роки. Траплялося – за власний рахунок.
Однак у нас міркували навіть припинити ці дослідження. На щастя, категорично заперечив
подібну «новацію» Степанов.
ЗАСНОВНИК СИБІРСЬКОЇ ШКОЛИ АСТРОФІЗИКІВ, з кореспонденції Г. Кисельової «До
«раннього Всесвіту»
Астрофізики Інституту сонячно-земної фізики Сибірського відділення РАН за створення
унікального інфрачервоного телескопа удостоєні державних нагород.
Завідувача лабораторією Павла Папушева застати в інституті вдалося не відразу – він пропадав то
в обсерваторії в Мондах, то в Москві, то на заводі в Санкт-Петербурзі. Та й в Іркутську наша
розмова без кінця уривалася дзвінками телефонів, хтось заходив у термінових справах, надаючи
мені можливість розглядати кабінет ученого. Стіл і крісло, як мені з гордістю розповів Павло
Георгійович, колись належали засновникові школи сибірських астрофізиків, членові-
кореспондентові РАН Володимирові Євгеновичу Степанову. Від нього ж дісталася в спадок й сама
ідея про перспективність інфрачервоних методів у фундаментальній і прикладній астрономії.
– Інфрачервоний діапазон привертає астрономів тим, що в ньому можна досліджувати багато явищ
і процесів, які недоступні в інших діапазонах хвиль, – пояснює Павло Георгійович. – У видимому
людським оком діапазоні довжин хвиль ми спостерігаємо зірки, галактики в їх сучасному стані,
коли велика частина еволюції вже пройдена, а об’єкти «раннього Всесвіту» із-за його розширення
і величезних відстаней потрібно досліджувати в ІК-діапазоні.
...Ситуація в самій астрономії зараз передреволюційна. Теоретики і спостерігачі повні рішучості і
готові технічно до виявлення нових, абсолютно екзотичних станів матерії.
САМ МАХАВ СОКИРОЮ, зі спогадів В. Григор’єва
Його приклад був заразливий. Коли такий учений поряд з тобою махає сокирою...
Це був наочний урок. Я пам’ятаю його до цих пір. Подібне стало традицією на обсерваторії. Ми не
чекаємо, що за нас зроблять справу, яку можемо зробити самі. Якщо треба – беремо в руки
інструмент, а інше – як в молодості.
АКАДЕМІКИ ОЧМАНІЛИ, з нарису В. Короткоручка «Астрофізик»
То була перша, тепер уже легендарна, хвиля астрофізиків, які волею доль починали осягати
фундамент науки з будівництва фундаменту під перший телескоп.
З Криму Володимир Євгенович привіз оберемки записів магнітних полів Сонця і багато інших
цікавих матеріалів. Було чим розім’яти звивини до того, як з’явилися дані власних спостережень.
Так починало складатися те, що пізніше називатиметься Сибірською школою астрофізики, а її
вихованці з гордістю іменуватимуться учнями Степанова.
...Він продовжує розвивати наукову базу інституту, учить молодих тонкощам професії і особисто
сам займається налагодженням механізмів, юстируванням оптики. Орудуючи викруткою,
добродушно бурчить: «Хто у кого працює лаборантом? Я у вас працюю лаборантом».
У моїй пам’яті живий чудовий, в усіх відношеннях, випадок. У липні 1982 року, коли Степанов
вже не був директором, до Іркутська прибули з візитом академіки В. Коптюг і А. Трофимук.
Андрій Олексійович якраз і був тією людиною, яка активно, м’яко кажучи, не хотіла розуміти
Степанова. Гостям влаштували вертолітну екскурсію на Саянську Сонячну обсерваторію і на
радіоастрономічну обсерваторію в урочищі Бадари.
Мені важко підібрати слово, яке найточніше передало б враження, що відбилося на лицях
академіків та їх свити. У голові так і крутиться не дуже літературне – «очманіли», прошу
вибачення. І не одна лише технічна потужність справила на них враження, скоріше – висока
кваліфікація і компетентність всіх, без виключення, співробітників інституту. Не важливо. кому
ставили академіки запитання. Будь то завлаб чи лаборант – вони одержували чітку відповідь
професіонала.
А нам-то що дивуватися? Ми тихо радіємо – Степанівська школа. І великий Трофимук, учений і
громадянин, зумів оцінити велич Степанівських звершень, що, безумовно, робить честь Андрію
Олексійовичеві. На обіді патріарх виголосив промову в славу Володимира Євгеновича, посварив
себе і М. Лаврентьєва за минуле нерозуміння і випив за те, щоб у Відділенні було більше таких
Степанових, хай і не дуже зручних для керівництва.
Последние комментарии
56 минут 57 секунд назад
6 часов 21 секунд назад
13 часов 49 минут назад
16 часов 19 минут назад
16 часов 27 минут назад
2 дней 3 часов назад