Линник Юрий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЛИННИК Юрій Володимирович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Математик. У математиці існують наукові терміни «метод великого сита Линника» і

«межові теореми Линника».

З вчительської родини.

Народився 8 (21) січня 1915 р. в м. Білій Церкві Київської губернії Російської імперії (нині

– районний центр Київської області України).

Помер 30 червня 1972 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Ленінградський університет (1938).

Працював у Ленінградському відділенні Математичного інституту ім. В. Стєклова (1940-1943), викладачем Ленінградського університету (з 1944).

Член-кореспондент (1953), академік (1964) академії наук СРСР.

Почесний доктор Паризького і Стокгольмського університетів.

Дійсний член Міжнародного статистичного інституту.

Президент Ленінградського математичного товариства.

Лауреат Державної премії СРСР (1947).

Лауреат Ленінської премії.

Герой Соціалістичної Праці (1970).

Кавалер орденів Леніна і «Знак Пошани», низки медалей.

Як вчений дебютував математичною роботою в «Вістях академії наук СРСР» (1937).

Потім настала черга наступних книги: «Дисперсійний метод у бінарних адитивних

завданнях» (1961), «Метод найменших квадратів», «Елементарні методи в аналітичній

теорії чисел» (обидві – 1962), «Незалежні і стаціонарно зв’язані величини» (1965),

«Статистичні завдання з параметрами, які заважають,» (1966).

Займався теорією чисел, теорією ймовірностей, математичною статистикою. Основні

напрямки досліджень: граничні теореми для незалежних випадкових величин і

неоднорідних ланцюгів Маркова, глибоке вивчення безмежне ділених законів,

характеристика розподілів властивостями статистик, теорія перевірки складних гіпотез і

теорія оцінювання.

Л. вирішив: проблему Варінга, довівши, що кожне велике натуральне число є сума семи

кубів натуральних чисел; проблему Харді – Літлвуда про вираження натуральних чисел

сумою простого числа і двох квадратів; адитивну проблему дільників; проблему дільників

Титчмарша.

Він також довів також, що найменше просте число в арифметичній прогресії, різниця і

перший член якої взаємно прості, не перевершує деякого постійного ступеня різниці

прогресії; встановив, що майже для всіх модулів вірна гіпотеза І. Виноградова про

найменше квадратичне невирахування.

Наш земляк дав новий доказ теореми Гольдбаха-Виноградова.

У теорії імовірностей і математичній статистиці вирішив ряд важких проблем за

допомогою введення нових аналітичних методів.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Ю. Прохоров, І. Ібрагімов, В. Скітович, С.

Новиков, А. Каган, Ю. Розанов, Б. Левін, О. Гельфонд, В. Петров, К. Огородніков, Г.

Петрашень, Д. Нейман, В. Ріхтер, С. Цимбал та ін.


***

СТУДЕНТ – ЦЕ СМОЛОСКИП, з викладацького кредо Ю. Линника

Пам’ятайте, що студент – це не посудина, яку слід наповнити, це – смолоскип, котрий

потрібно запалити.


МІСЦЕ В БОЮ, з виступу Ю. Линника по радіо 6 листопада 1941 р.

Війна увірвалася в моє життя ще на початку моєї наукової роботи: два роки тому я

перервав підготовку своєї дисертації, в якій розробляв проблеми вищої арифметики в

додатку до кристалографії, і відправився на фронт. Війну з фінськими фашистами я провів

на фронті як командир артилерійського метеорологічного поста, а весною сорокового

року захистив дисертацію.

Я приступив тоді до нових важливих і захоплюючих досліджень. Але, коли здійснився

мерзотний зрадницький напад на нашу країну, я зрозумів, що нацистські бандити

загрожують не тільки моїй Батьківщині, але й її культурі, її математиці, яка займає одне з

перших місць в світі...

Тепер я командир взводу топографічної розвідки артилерійської частини – разом зі мною і

моя математика зайняла своє місце в бою.

ВИКОНАВ СВІЙ ОБОВ’ЯЗОК, з дослідження В. Фролова «Математики на війні»

Багато математиків були мобілізовані чи пішло добровільно на фронт. Вони хоробро

воювали і чесно виконали свій громадянський обов’язок. Безсумнівно, що при цьому

країна втратила величезне число талановитої молоді, яка могла б стати гордістю

вітчизняної науки.

Про це ми можемо судити, по-перше, з того, що серед тих, хто повернувся з фронтів

Великої Вітчизняної війни, багато хто став знаними