Пульс Всесвіту [Володимир Бабула] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (26) »
Володимир Бабула ПУЛЬС ВСЕСВІТУ Науково-фантастична повість
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Переклад з чеської М. А. Соучек Художнє оформлення В. Д. Гринька
Немає ніякісінької надії на те, що ці рядки хтось прочитає хоча б у майбутньому, — і все ж я мушу писати. Мої вірні супутники побороли безнадійність і розпач. Немов нічого й не трапилось, вони заглибились у свої справи: прислухаються до подиху Всесвіту, вимірюють його пульс. Дві години тому Манго визначив, що наш корабель мчить просто в розжарене серце Галактики. Це значить — кінець. Захоплюючий, жахливо пишний кінець… В такому разі навіщо ж я пишу?.. Коли мандрівник Андре зазирнув смерті в обличчя, — він дописав у своєму щоденнику останній рядок. Я ж у цю мить тільки починаю писати. Може, це буде моєю сповіддю? Ні, мені немає в чому сповідатись. Не буде це і розмовою з самим собою, бо я не самотній. З Василем та Манго ми працюємо напружено, а в праці людина не відчуває самотності навіть в останні хвилини свого життя. Не пишу і за звичкою, хоч написав свого часу кілька фантастичних оповідань. Те, про що йтиме мова, безперечно, не фантазія. Кілька секунд тому сторінки мого щоденника осяяло світло од вибуху згасаючої зорі. Я вже хотів покласти ручку і простежити за цим чудовим відродженням умираючого сонця, але Василь мені перешкодив. — Пиши! — сказав він рішуче. — Це — наша остання надія на порятунок. Так, у цих кількох словах — весь зміст уявної безглуздості моєї праці. Бухгалтер, який виявив у балансі розбіжність на кілька копійок, повинен перевірити всі розрахунки, незалежно від їх кількості, і обчислювати все з початку, аж поки не знайде помилки. Шукаю помилку і я. Я схожий на людину, яка намагається щось пригадати, а тому раз по раз повертається до місця, пов’язаного з подією. Я шукаю помилку, що трапилась внаслідок приголомшливих подій мого життя. Помилку, яка шпурнула нас у пульсуючі глибини Всесвіту. Навколо нас — запаморочливий, нескінченний простір, яким ми пролітаємо швидше за думку, та все одно ми у в’язниці. Рідне Сонце загубилось в імлі розірваної Млечної Путі. Вогники зірок мовчать. Велетенська машина з подивом стежить за мізерною порошинкою, що проникла в її механізм, і цей крижаний погляд простору паралізує моє серце. Ми проминаємо розжарені кулі, від яких назустріч нам тягнуться довгі червоні язики. Зорі швидко виростають і зникають у пітьмі. Молоко туманності скупчується в зоряні острівці; непрозора запона рветься, і ми пропливаємо поміж двома сонцями. Яка ж швидкість нашого польоту? Манго ще не вирахував. Наш атомний годинник працює точно, але тільки для нас. Про час на Землі ми не маємо ніякого уявлення, бо давно вже втратили зв’язок з людьми. Який рік збігає зараз на нашій планеті? Чи живий хоч хто-небудь з наших друзів? Чи правду кажуть вчені, що при такій швидкості польоту час для нас зупинився? Чи не постарішало людство на кілька століть? І якщо ми не загинемо у вогнищі центру Галактики, то чи не застанемо потім на Землі тільки далеких своїх нащадків? Ні, ні, годі про це! Я повинен повернутися на Землю і в минуле. Мої думки мусять бути в тисячу разів швидшими за наш антигравіплан. Вони повинні одним стрибком повернути мене додому і виявити проклятущу помилку. Додому! Яке миле це слово. Додому, хоча б у сльотний день чи морозний вечір! Все, що я колись зневажав, тепер буду пестити, мов свою дитину. Над брудною калюжею зупинюся з подивом; найогидніша комаха стане для мене наймилішим створінням! Бодай на мить, хай тільки думкою, втекти з крижаного простору і стальних стін…
ДОКТОР ПЕГАС
Усе почалося в ту далеку знаменну ніч. Я ліг спати пізно, бо дописував оповідання про майбутню подорож на Місяць. Моя уява була настільки збуджена, що я продовжував фантастичний політ Космосом і уві сні. Та ось, коли ракета вже шугнула вниз і на мене з блискавичною швидкістю почали насуватися кратери й цирки Місяця, у двигунах корабля раптом щось задзеленчало… Пошкодження? Застережний сигнал? Похапцем оглядаю двигун, а дзвінок не стихає… Прокидаюсь. Голова тріщить, тремчу від холоду. Отже, це був тільки сон. Але знову чую той огидний дзвінок. У темряві деренчить телефон. Будильник монотонно відбиває четверту годину ночі. І кому це спало на думку турбувати мене в такий час?! — Що трапилось? — питаю незадоволено. — Чи є редактор Груда? — прохрипіло у телефонній трубці. — На жаль, слухає вас… Сподіваюсь, ви
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (26) »
Последние комментарии
20 часов 43 минут назад
21 часов 30 секунд назад
21 часов 13 минут назад
21 часов 18 минут назад
23 часов 49 минут назад
23 часов 53 минут назад