Полевой Сергей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

нестерпною: грошей

не платили, курс Польового під будь-яким приводом намагалися закрити, щоб не допустити

розповсюдження «червоної чуми». Аби забезпечити собі дохід і займатися улюбленою справою,

подружжя вирішують відкрити курси російської мови і літератури вдома. Крім цього, Сергій

Олександрович стає представником московської компанії «Міжнародна книга».


РОДИНУ ДЕПОРТУВАЛИ З КИТАЮ, з кореспонденції «Леонід Сергійович Польовий і його

колекція»

Книжкова колекція Л. С. Польового формувалася двома представниками поколінь цього прізвища.

Початок поклав батько – Сергій Олександрович – відомий учений, синолог. Спільними

зусиллями зібрали багатющу книжкову колекцію, що налічує 15 тисяч книг і близько 50 тисяч

періодичних видань.

...Професор С. О. Польовий відмовився співробітничати з японцями. У один з вечорів до будинку

увірвалася поліція. Чоловіка заарештували, дружину, Віру Степанівну, теж кинули до в’язниці.

Леонід і Тамара жили під домашнім арештом, навчання дітей продовжувалося вдома. Через 6,5

місяців Віру Степанівну звільнили, домашній арешт зняли.

Леонід повідомив про арешт батька друзям родини, ті звернулися по допомогу в посольства різних

країн. Батько просидів у в’язниці 17 місяців і був звільнений 9 травня 1939 року за умови, що

залишить Китай.

Родину депортували до США, допоміг друг батька – професор Гарвардського університету Сергій

Григорович Єлисєєв.

...Леонід Сергійович став викладачем університету штату Юта в місті Солт-Лейк-Сіті. Проте 10

січня 1952 року отримав сповіщення про те, «що через брак студентів в російській секції

доводиться зробити скорочення» і, на жаль, університет більше не потребує його послуг.

Насправді причини були в іншому. 50-і роки – це роки «холодної війни». Викладацька діяльність

Польового-молодшого в університеті закінчилася.

Леонід Сергійович влаштувався працювати на пошту, але в березні 1954 року був звільнений, він

потрапив «під підозру». Леонід шукав роботу, брався за будь-яку справу.


ПІКЛУВАЛИСЯ ПРО БІДНИХ І БЕЗЗАХИСНИХ, з заповіту Л. Польового

Мій батько і я, будучи великими книголюбами, збирали цю бібліотеку впродовж багатьох років.

До бібліотеки увійшли значні доробки людей зі всього світу. І я заповідаю її Іркутську на згадку

про сім’ю Польових: Польові завжди піклувалися про бідних і беззахисних людей і прагнули

зробити не лише Росію, а й весь світ цивілізованішим і культурнішим.


УНІКАЛЬНА КОЛЕКЦІЯ, з оцінки діяльності Центру імені родини Польових М. Сергєєвим

Мріється, аби з часом тут була зібрана унікальна колекція всіх робіт цієї сім’ї і всіх книг про

Польових. Щоб було зібрано в її сховищах усе, що з’явилося десь про Сибір. У славу Росії, в славу

Сибіру, в славу нашого історичного міста Іркутська.


ДРУГА ШКІРА, з статті М. Сергєєва «Династія Польових: сіяти розумне, добре, вічне»

Засновником сімейної бібліотеки слід вважати батька дарувальника, Сергія зібрання

поповнювалося. Найперше, за рахунок передплачуваних журналів, надходжень з московської

компанії «Міжнародна книга», особистих покупок і авторських подарункових примірників.

Під час перебування С. О. Польового в Китаї бібліотека значно постраждала. При вступі

японських військ до Пекіна навіть довелося знищити частину журналів і книг політичного змісту,

аби уникнути репресій за свої погляди. Крім того, під час арешту С. О. Польового японські

окупанти вивезли з будинку вантажівку різної літератури і рукописів. Ці матеріали ніколи не

повернули власникові. Були вони знищені чи відправлені до японських архівів, донині

залишається загадкою.

Після смерті Сергія Олександровича бібліотека перейшла синові Леоніду, який продовжив справу, розпочату батьком. Леонід Сергійович говорить, що бібліотека – це частина його самого, як друга

шкіра, без якої він не уявляє свого життя. Кожна книга для нього цінна. І якби він міг прожити 500

років, «то не робив би ніякого заповіту, а читав, читав і читав».

...Спочатку Леонід Сергійович збирався подарувати зібрання Владивостоку, а точніше – Інституту

східних мов, який закінчив із золотою медаллю його батько. Але російська дійсність така, що

коштів на культуру завжди не вистачає, і питання «зависло». Ось якби подарував, та ще й

відправив за свій рахунок! Однак Л. Польовому, пенсіонер нехай навіть в багатій Америці,

накопичити грошей на транспортування з своєї пенсії йому не під силу.