Капнист Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
КАПНІСТ Петро Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Драматург, поет, публіцист.
З дворянської родини. Дід, Капніст В. – письменник, перекладач, громадський та політичний діяч.
Народився 14 (26) квітня 1830 р. в маєтку Обухівці Миргородського повіту Полтавської губернії
Російської імперії (нині – с. Велика Обухівка Миргородського району Полтавської області
України).
Помер 26 березня 1898 р. в м. Римі (Італія). Похований на о. Закінф.
Навчався в одній з полтавських, смоленських, московських гімназій, закінчив юридичний
факультет Московського університету (1852).
Працював чиновником канцелярії бессарабського і новоросійського генерал-губернаторств (1852-1855), секретарем (1855-1856), цензором (1856-1859) Московського цензурного комітету, секретарем петербурзької канцелярії Головного управління цензури (1860-1862), чиновником
особливих доручень при міністрах народної освіти (1862-1863) й внутрішніх справ (1864-1865), керуючим справами Головного управління у справах преси (1865-1868), понадштатним
чиновником особливих доручень при міністрі внутрішніх справ (1868-1870), редактором газети
«Урядовий вісник» (1870-1874).
Друкувався в газетах «Звістка», «Урядовий вісник», «Південний край», журналах «Сучасник»,
«Літературний вісник».
Як літератор дебютував в журналі «Російська старовина» заміткою «До епізоду про вислання
Пушкіна з Одеси до його маєтку в Псковській губернії» (1899).
Потім настала черга віршів «Гусар», «Є в житті щось…», «Кокетка», «Над нами ніч…», «Забуття
немає…», поеми «Голоси кохання», трагедій «Сен-Марс» (1880-і) і «Сенька Разін» (не закінчена).
Наш земляк – автор статей «Театральні і художні замітки», «Мольєр на російській сцені» (обидві –
1868), «Про жіноче питання» (1895), брошур «Міністерство землеробства» (1891), «Нотатки про
дворянство» (1897).
Уже після смерті К. вийшов двотомник «Твори» (1901).
Свій вірш «A Pierre Kapnist « нашому землякові присвятила відома французька письменниця Ж.
Бассері.
Свого часу К. звільнили з роботи в цензурному комітеті за те, що він дозволив друк статті М.
Погодіна «Минулий рік в російській історії» (1859).
Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Гоголь, І. Гончаров, М. Некрасов, А. Фет, П. Бутурлін, М. Щербина, Я. Полонський, К. Вітгенштейн, С. Рачинський, Л. Майков, Ж. Бассері, В. Соловйов, Б. Маркевич, П. Валуєв, Є. Ростопчина, П. Федоров та ін.
***
ВІД ДОЛІ НЕ ВТЕЧЕШ
, з життєвого кредо П. Капніста
Від долі не втечеш, але змінити її можна.
СХІДНЕ ПИТАННЯ, з вірша П. Капніста «Уже давно в Єпропі»
Уже давно в Европе, как колосс,
Пугая всех, – что призрак полуночный,
Восстал какой-то роковой вопрос…
Решили звать его – вопрос восточный
ГУСАР, вірш П. Капніста «В його очах горить вогонь»
В его очах горит огонь,
На нём мундир как солнце блещет,
Под ним дрожит могучий конь
И ментик в воздухе трепещет.
Сверкает сабля и гремит,
И сбруя в пене серебрится;
Красуясь, ловко он сидит
И в даль синеющую мчится...
Вот он – красавицы мечта!
Вот он – сияющий невежда!
России шаткая надежда,
И блеск, и шум, и пустота!..
ВИВЧАЙТЕ І ДАЛІ МАЛОРОСІЙСЬКІ ПОВІР’Я, зі спогадів І. Капніст
На той час, тобто до 1848 року, наш поет вступив до університету. Старший брат його, теж
студент, вдавався до всіх розваг молодості, гуляв і витрачав багато грошей, якими щедро наділяв
той, хто любив панькати дітей своїх – Іван Васильович.
Майже скрізь в товаристві панувало поняття, що молода людина повинна пожити. І це життя
полягає в тому, що відбувається непродуктивна загальна розтрата етичних й фізичних сил і
кидання грошей направо і наліво – батьківських або взятих у борг. Такий приклад стояв перед
очима Петра Івановича.
У його братів були свої екіпажі, свої коні, свої слуги, у нього ж нічого цього не було, тому що
відчуття гордості не дозволяло йому просити зайвих грошей у батька свого, бачивши, що у нього і
без того багато витрат. Старший брат зійшовся в університеті зі всією московською знаттю і
золотою молоддю, а також з гультяями. Петро Іванович тримався трохи осторонь, незалежно, сходився важко, і виключно з людьми розумними й діловими, незважаючи на їх суспільне
становище.
У своїх тодішніх віршах він описує себе похмурим, хоча важко в це
Последние комментарии
17 часов 1 минута назад
19 часов 18 минут назад
1 день 10 часов назад
1 день 10 часов назад
1 день 15 часов назад
1 день 19 часов назад