Литовченко Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ЛИТОВЧЕНКО Олександр Дмитрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Художник.
З міщанської родини.
Народився в 1835 р. в м. Кременчуці Полтавської губернії Російської імперії (нині – районний
центр Полтавської області України).
Помер 16 (28) червня 1890 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Навчався в Петербурзькій імператорській академії мистецтв (до 1863).
Академік Петербурзької імператорської академії мистецтв (1868).
Один з засновників Петербурзької художньої артілі.
Кавалер двох малих срібних (1855; 1857), двох великих срібних (1857; 1858) і малої золотої (1861)
медалей Петербурзької імператорської академії мистецтв.
Учасник низки виставок Петербурзької імператорської академії мистецтв і Товариства
передвижників, Усесвітніх виставок в Парижі (1867; 1878), Всеросійської виставки в Москві
(1882).
Посмертна виставка художника була влаштована при XX виставці передвижників (1892).
Серед найвідоміших доробків нашого земляка – «Харон перевозить душі померлих»,
«Сокольничий», «Цар Іван Грізний показує свої скарби Англійському послові Горсею»,
«Цілування Іуди», «Бог приборкує обурення ізраїльтян проти Мойсея», «Олімпійські ігри», «Цар
Петро і царевич Іван, яких мати показує стрільцям», «Тамара», «Бояриня Морозова», «Цар
Олексій Михайлович і Никон, архієпископ Новгородський, біля труни чудотворця Пилипа, митр.
Московського», «Офелія», «Христос в Гефсиманському саду», «Сідло, прикрашене
коштовностями», «Сокольничі царя Олексія Михайловича», «Ставка програна».
Його пензлю також належать портрети С. Андрєєвського і В. Вельямінова-Зернова, М. Дурново,
М. Трахтенберг, В. Швартц, малюнки олівцем «Портрет панянки», «Голова лицаря».
Л. – автор образу в храмі св. Миколая на Севастопольському військовому цвинтарі, 7 релігійних
картин в храмі Христа Спасителя в Москві.
Нині полотна нашого земляка зберігаються в музеї імператора Олександра III, Третяковській
галереї (обидва – РФ), приватних зібраннях.
Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Крамськой, Г. Мясоєдов, О. Корзухін, Ф. Журавльов, К.
Лемох, В. Крейтан, М. Пєсков, К. Маковський, Б. Веніг, В. Перов, В. Стасов та ін.
***
ЗМАЛКУ ПОРПАВСЯ З ФАРБАМИ,
з життєвого кредо О. Литовченка
Потяг до живопису я відчув дуже рано і, незважаючи на несприятливі умови життя в глухому
провінційному містечку, незабаром набув навиків у малюванні й постійно порпався з фарбами.
ВРАЖАЮЧА ДОПИТЛИВІСТЬ, зі спогадів П. Польового
Він був простою, наївною російською людиною, дещо вдатним до похваляння і перебільшення (як
і всі істинні росіяни), але надзвичайно добродушним і симпатичним. Особливо приємно вражала
мене в Литовченкові його допитливість, його бажання дізнатися якомога більше про улюблену
російську старизну, його жадність в збиранні і накопиченні про неї відомостей і всякого роду
матеріалів. Ледь, бувало, побачить нові фотографії, нові книги з археології, зараз же вхопиться за
них, попросить дати йому на певний термін – і все випитує мене, і витягує на світло невідоме йому
і пристрасно улюблене.
ОДИН З ПІОНЕРІВ РОСІЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА, з рецензії в журналі «Всесвітня
ілюстрація» за 1890 р.
Литовченко не вніс до російської школи живопису нічого нового ні в сенсі напряму, ні в сенсі
художніх прийомів. Малюнок його був правильний і навіть дещо академічний, колорит приємний,
манера, що називається, соковита, композиція суха і нерізноманітна.
Проте, не залишивши в російському живописі значного сліду після себе, Литовченко не будете
забутий, завдяки саме тій ролі, яку він грав при заснуванні Товариства пересувних виставок.
За останні тридцять років Товариство є найвидатнішою подією історії живопису в Росії. Воно,
поза сумнівом, пожвавило російську школу...
Литовченко служив цій справі щиро і гаряче; хоча з його протесту, в сенсі особистої художньої
діяльності, не вийшло нічого, – він був, як засновник (sic!) Товариства, одним з головних піонерів
російського мистецтва.
ЧУДОВИЙ ТЕХНІК, з статті М. С-ва «Литовченко Олександр Дмитрович»
Це був чудовий малювальник і чудовий технік, але не відрізнявся багатством і винахідливістю
фантазії, унаслідок чого його картини відносно слабкі композиційно.
ДО АКАДЕМІЇ СТАВИВСЯ ЖОВЧНО, з замітки Г. Половцова «Литовченко Олександр
Дмитрович»
Життя не усміхалося художникові – для здобуття коштів він мав навіть служити ретушером в
одній фотографії.
Знамените 9 листопада 1863 р. застало Литовченка ще в Академії; він приєднався до 12
конкурентів, котрі відмовилися від даної академічною радою програми на першу золоту медаль, і,
разом з іншими, покинув Академію, одержавши лише диплом класного художника другого
ступеня, разом з приєднаним до нього свідоцтвом, що має чудові здібності і «може писати
образи».
Після виходу з Академії він прилучився до «Петербурзької художньої артілі», а після її розпаду
увійшов до «Товариства пересувних виставок», які мали серйозний вплив на розвиток російського
мистецтва.
...Литовченко вирішив добиватися професорства; Академія надала йому майстерню, і художник
протягом 4-х років працював над картиною «Цар Іван Грізний показує свої скарби Англійському
послові Горсею»; проте представлена в 1874 р. в Раду картина була визнана незадовільною в
історичному і, особливо, в археологічному плані. Художник не погодився з визначенням Ради і
просив певніших вказівок і пояснень, але одержав відповідь, що Рада не знаходить потрібним з
приводу цього з ним листуватися.
З того часу художник абсолютно відійшов від Академії і до самої смерті ставився до неї дуже
жовчно і різко.
СВІДОМО ДОПУСТИВ «НЕТОЧНІСТЬ», з репортажу «Виставка малюнків І. Є. Рєпіна і
відреставрованої картини О. Д. Литовченка» на museum.ru
Уперше після реставрації демонструється картина О. Д. Литовченка «Цар Олексій Михайлович і
Никон, архієпископ Новгородський, біля труни чудотворця Пилипа, митрополита Московського».
Багато десятиліть велике полотно (225х183,8 см) не залишало запасників Третьяковської галереї,
тому воно незнайоме як широкому глядачеві, так і більшості фахівців.
У основі сюжету картини – епізод з історії інтронізації митрополита Новгородського Никона на
патріарший престол в 1652 році. Перед глядачем – урочиста сцена в Успенському соборі. Молодий
цар Олексій Михайлович в святковому одіянні і шапці Мономаха стоїть навколішки перед ракою з
мощами митрополита Пилипа, поряд з ним – одягнений в патріаршу мантію Никон. Зображені й
інші учасники церемонії: духівництво, бояри, іноземні посли і представники народу. Працюючи
над картиною, О. Д. Литовченко спеціально вивчав архітектуру і розписи Успенського собору
Московського Кремля, колекцію Збройової Палати. В той же час він усвідомлено допустив
«неточність», написавши інтер’єр собору і срібну раку святителя Пилипа в тому вигляді, якими
вони були після реставрації ХIХ століття. Для створення образу Никона позував відомий критик
В. В. Стасов.
Картину 1886 року придбав П. М. Третьяков.
«БУНТ 14-ти», з енциклопедії «Загальна історія мистецтв»
Реакційна сутність ідейних позицій Академії привела до події, яка увійшла до історії російського
мистецтва як «бунт чотирнадцяти». ...В останню мить живописець Заболоцький злякався і
відколовся від групи. Їх залишилося тринадцять (так виникла назва «Бунт тринадцяти»), але
негайно ж замість Заболоцького до групи приєднався скульптор Крейтан. тому – «бунт 14».
...У 1863 р. сильні учні (Веніг, Григорьєв, Дмитрієв-Оренбурзький, Журавльов, Крейтан)
відмовилися брати участь у конкурсі на Велику золоту медаль, коли Рада Академії відкинула їх
прагнення до вільного вибору теми і всім запропонувала писати картину на сюжет з
скандинавських саг – «Бенкет у Валгаллі». Такий сюжет не міг надихнути художників, які мріяли
своїм мистецтвом служити народу. Не могла їх задовольнити і друга задана тема – «Звільнення
селян», вірнопіддано потрактована академічною Радою.
Це був перший організований протест молодих художників проти рутини Академії, проти
самодержавної політики в сфері мистецтва. Він був розцінений як протидія начальству, і за
художниками встановили таємний поліцейський нагляд як за людьми «неблагонадійними».
Після виходу з Академії «протестанти» організували Артіль художників, стали разом жити і
працювати за зразком комун (артільна форма організації утопічно-народницького характеру була
надзвичайно популярна в ті роки серед частини інтелігенції).
РЯСНИЙ БУТАФОРСЬКИЙ ДЕКОР, з статті С. Гольдштейна «Ювілейні виставки, їх значення
для вивчення спадщини передвижників»
Картина Ге «Петро і Олексій» ...відкривала шлях до нового тлумачення в мистецтві історичної
теми, самого перебігу історії як процесу, сповненого драматичних подій. Створюючи свій твір,
художник відмовився від яких-небудь елементів риторики чи мелодраматизму в такому визнаному
тоді деларошевському стилі. Знайшовши стриману зовнішню характеристику своїх героїв за вдало
вираженого драматизму ситуації, він виявився справжнім новатором у розв’язанні власне
художніх завдань.
Картина Ге ...зумовила той шлях розвитку історичного живопису, по відношенню до якого
повинні були далеко в стороні від нього залишитися історичні картини К. Маковського з їх
поверхневою сюжетикою і невиправданою галасливою багатофігурністю, псевдоісторичні твори
С. Бакаловича або Г. Семирадського, складені за принципом костюмованої сценічної дії,
традиційні академічні твори на історичні сюжети і навіть деякі надмірно багатомовні жанрово-
історичні твори М. Неврєва і О. Литовченка з їх рясним бутафорським декором.
УКРАЇНЕЦЬ – ЛИШЕ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ, з дослідження М. Голубця «Історія української
культури. Мистецтво»
Він був майстром рисунку й малярської техніки, з якою виводив другорядні акцесорії своїх
історичних картин, але на вираз внутрішнього життя своїх героїв не мав ні сили, ні інвенції.
Полонений драматизмом московської історії, скріпив підвалини під російське історичне
малярство. З Україною його, на жаль, не в’язало ніщо, крім походження.
Последние комментарии
18 часов 19 минут назад
18 часов 37 минут назад
18 часов 46 минут назад
18 часов 47 минут назад
18 часов 50 минут назад
19 часов 8 минут назад