Німби на здачу [Олександр Сергійович Іващук] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ПЕРЕДМОВА
Ідея цієї збірки не нова.
Давно хотів об’єднати в один файл рядки, які так непросто виявилось покласти на одну мелодію.
«Німби» – це така собі своєрідна «решта» від музичної діяльності, що назбиралась за багато років.
Щоправда, тут зустрічатимуться і тексти пісень, які на папері лунають зовсім іншими кольорами (принаймні, мені так видається).
І нехай лунають, летять понад сніговими заметами – вітром у волоссі, мереживом дощу і чимось таким особливим, непомітно захованим поміж слів.
НІМБИ НА ЗДАЧУ
Помилково чи може на добру удачу В магазині дали мені німби на здачу Замість дріб’язку, що не знайшла продавщиця До пакету засунули сяючі кільця
Обдивився – все начебто з ними в порядку Регулюється розмір і ступінь посадки Одягай і носи – хай стає у пригоді! Тільки німби не дуже-то зараз у моді...
Це ж вдягнув – і одразу роби добрі справи – Витягай із вогню і будуй переправи А подяки за це не такі вже й хороші В тебе ж німб! А навіщо до нього ще й гроші?
Звісно знав я, що німби тепер всім байдужі І по курсу до євро вартують не дуже, Та не було такого ще в світі нарешті – Щоби німби як жуйки давали на решту...
******
Я зітхнув і поклав їх назад до пакету – Не докажеш нічого, нікому, ніде ти Лиш потай озирнувся чи хто не побачив І сховав капюшоном частинку від «здачі»
ПОЕТАМ
держава не любить поетів – їй треба побільше мармиз, щоб руки тримали багнети, над натовпом несли портрети, а очі дивилися вниз
суспільство не любить поетів – мовляв, всі вони диваки і їх романтичні сонети (часом ще й такі некоректні!) цінують хіба смітники
родина не любить поетів – ніякої ж користі з них! у шані лиш срібло й карети й плетуться з докорів тенета для їхніх сердець молодих
ніхто не полюбить поетів, бо вірш жалить гірше змії та все ж неупинно і вперто вкладає думки у куплети цвіт нації, сором сім’ї
******
та з досвіду років минулих іще невідомо хто з нас підніме на ноги поснулих і з піснею піде під кулі, а хто з білим стягом продасть...
ПРАВОРУЧ
Я пройду за тобою всі шляхи, Під подих кулі я підставлю скроню, – Я родом з краю, де живуть птахи, Я захищу і охороню
Я буду біля тебе кожну мить, Хоч і судилося згори невпинно З тобою щосльози мені губить Із білосніжних крил пір’їну
Я йтиму за тобою наче тінь, Запалюватиму вночі сузір’я, – І буду доти у твоїх колін Як упаде останнє пір’я
Не бійся, не журись – Я завжди поруч Біля плеча твого Праворуч
ПЛОЩИНА
У площині дотичності двох душ Немає часу й не існує болю... Там в бур’янах цвітуть гірлянди руж – У площині дотичності двох душ
Дорога з жовтих витертих цеглин Веде мене попри сади і хмари Я до інакших не зверну площин, Дорого з жовтих витертих цеглин!
Моя фортеця і моя тюрма, Де спокій мій захований за грати Навчіть нас, люди добрі, вибачати, Щоб крапкою не стала площина
КОЛА
Плюнули в душу – розбіглося колами. Дзеркало чисте спотворило хвилями, – Мого обурення хвилями кволими, Болю мого мерехтіннями білими
Чи розумієте ви що накоїли?! Запам’ятайте, якщо не осягнете, Бо ще не раз зі своєю недолею Ви до моєї криниці потягнетесь
Станете в чергу з цеберками срібними, Хоч джерелу вже не бути прозорому, – Але чомусь не почуєтесь винними Й не зачерпнете хоч крапельку сорому
Здіймете шквал філософської критики, Зборкавши лють аргументами голими, І, наостанок, ще раз, про всяк випадок, Плюнете в душу. Побавитесь колами...
САМОТНІЙ ВОВК
Самотній вовк на місячній дорозі – Без віри, без вагання, без мети... Давно я вже у Долі на порозі І так без неї плаче і тремтить
Моя душа і не моє сумління – Якось уже так склалося життя. От тільки б не зійти на скавуління З непереможно-гордого виття!
Міняються ролями дні і ночі У вихорі захцянок і турбот Лиш місяць нагадає-залоскоче, Що рідна зграя – то ж є мій народ
Я був у жертвах й сам приносив жертви, Не був святим, хоч прагнув до небес, І Долі буду вдячний довше смерті, Що я – самотній вовк, а не самотній пес
7 ♠
Скрегоче під ногами білий сніг Під тягарем моїх думок і кроків, І в плутаній мозаїці доріг Морським вузлом затягується спокій
У награних усмішках – довгий шлях До відповіді на одне питання: Чому все те, що грію на грудях Завжди стає для мене покаянням?
Останні козирі – і ті віддав тобі... Й застигли в рукавах трефові жарти, – Мабуть, їм теж стає не по собі Як легко часом ставиш ти на карту
Мою любов. Хай буде що будé! Бо нагорі комусь все ж краще знати Що нам на плечі ніжно упаде – Пікове сім чи переможна карта...
Последние комментарии
12 часов 32 минут назад
14 часов 49 минут назад
1 день 5 часов назад
1 день 5 часов назад
1 день 10 часов назад
1 день 14 часов назад