Жінка в блакитному на сніговому тлі (збірка) [Валерій Олександрович Шевчук] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]





СУЧАСНА ПРОЗА


ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК


ЖІНКА-ЗМІЯ


Львів

Класика

1998


Дизайн Володимира Костирка

В оформленні обкладинки використано репродукцію роботи Werner Tübke «Гріхопадіння Адама і Єви».

© Валерій Шевчук, 1998

© Видавництво «Класика», 1998

ІSВМ 966-7493-04-0

ІSВМ 966-7493-01-6

(серія «Сучасна проза»)

Видавництво «Класика»

м. Львів, вул. Огієнка, 18-А

тел. / факс (0322) 728073

e-mail: vd@vd.lviv.ua

http: / / www.vd.lviv.ua






ГОРБУНКА ЗОЯ


1.


Ця історія відбувалася років десять тому, коли я був ще юний, як весняна трава, коли в голові гуляли вільні вітри і коли ми, вулична компанія — Олег, Юрко, Геннадій та я — мали головний інтерес: дівчат, тобто відчували особливу спраглість до того племені й дурманилися через те, як березневі коти. Сходилися на вулиці чи в когось удома, щоб пограти в карти, часом у шахи, а в основному, щоб розказати один одному про свої любасні подвиги, бо кожен із нас, за винятком Юрка, відривався вряди-годи від гурту і поринав у захоплюючі пригоди. Зрештою, ніхто з нас сталої дівчини спершу не мав та трохи й остерігався мати. Наблизилися до нашого хлоп'ячого гурту троє дівчат із нашої-таки вулиці: Лена, Марта і Оксана, кожен із нас перефліртував із кожною з них, але глибших стосунків між нами поки що не виникало. Отож ми залишалися друзями, а хвилюючих любовних пригод шукали поза межами рідної вулиці: в центрі, й у парку з його танцмайданчиком, і де тільки можна. Школу ми вже закінчили, при чому одночасно і в одному класі — це також було кріпильним каменем нашої дружби. З нас чотирьох тільки я вступив до педагогічного інституту. Олег навчався в автодорожному технікумі, Геннадій їздив на старій, що ледве дихала, вантажівці, яку ми залюбки використовували для «викидів», як казав Юрко, за місто, тобто колективних гулянок із дівчатами.

І ось тоді з'явилася на нашій вулиці горбунка Зоя. Вона з матір'ю чомусь обміняла міську квартиру на околичну й поселилась у Білому домі — єдиній двоповерховій споруді нашого закапелку, в тому-таки будинку жив, до речі, і Геннадій, і саме він звідомив нам про новину.

— Дєвка, я вам скажу, — мовив Геннадій, — клас! Красивішої не бачив! Тільки шо з горбом, — і він заіржав, показуючи кінські зуби, за ці зуби й за іржання ми прозивали Геннадія Конякою.

— Підбий до неї клинці, коли така гарна, — сказав Юрко.

— До горбатої? — вирячив очі Геннадій. — Ну, це діло не пройдьот. Але красіва, як сатана.

Геннадій говорив суржиком, оскільки був «робочий клас», ми ж із Юрком говорили правильно, хоч Юрко ніби теж був «робочий клас», але хлопець він розвинений, я 6 сказав, інтелігентний; я ж був інтелігентом із походження — мати моя вчителька. Олег же говорив жаргоном, який він вважав російською мовою і чомусь через це відчував над нами зверхність. Але це бувало вряди-годи, мовну проблему ми поміж себе погоджували, в основному, безконфліктно — кожен говорив, як йому хотілося, хоч, можливо, завдяки «мовній проблемі» я з Юрком товаришував ближче, ми навіть мали сяку-таку національну свідомість, навіть цікавилися українською літературою, що потім Юркові вилізло боком.

Але хочу розказати не про те. Генчина оповідь про горбунку-красуню мене чомусь зацікавила, може, тому, що я особа трохи романтична, отже, це й викресало в мене іскру: мені уявилася поетична душа з трагічним комплексом од своєї неповноцінності, яка любить книжки, поезію й повна високих почуттів та поривань — те, що вона горбата, може цілком тому сприяти.

Признаюся, я не є ловеласом, схильним до невпорядкованих, як то кажуть, стосунків із особами жіночої статі — просто шукав поміж них дівчини «із душею», але поки що такої не зустрів. Із трьох наших вуличних подружок мені найбільше подобалася Оксана, може, через її поетичне ім'я, а може, тому, що вона мала терпіння вислуховувати мої теревені про «високі матерії», як висловилася Марта. Лєна взагалі вважала, що я зануда, її інтереси далі вдягачки, танців і фліртів не сягали, отож я з нею тільки раз поцілувався й потискався, але досить їй було заговорити (тоді в неї з рота починала сипатися у швидкому темпі нудна полова, та й говорила вона такою ж мовою, як Олег), я втратив до неї будь-який сексуальний інтерес; вона, до речі, це швидко завважила, і ми з нею більше не цілувалися і не тискалися. Олегові вона підходила найбільше, отож коли він виходив із чергової своєї любові, а нової ще не мав, тісніше сходився саме з нею, і вони займалися, як ми казали, «лінивим коханням», тобто зустрічалися, цілувалися й тискалися, але без взаємних зобов'язань.

Марта була серед них найпростіша, говорила суржиком і найбільше підходила Геннадію, саме з нею він теж сходився в перервах між яскравішими захопленнями. Юрко пари собі для «лінивого кохання» не мав, та й до «гарячого» також, — отож коли ми вуличними подружками поміж собою